Символіка Студентського Братсва м.Львова

[Synoptyk]

Ось залишилась від початку 90-х сірникова коробка з значками. Робив їх мій приятель Лича (Володя).
Познайомився з ним через Маркіяна Івашчишина, відомого тепер через "Дзигу".  Збиралися тоді на квартирі
Маркіяна у хрущовці на Енергетичній. Власне там і починалось Студентське Братство (політех).
Кожний значок робився Личою  вручну. Наносився якийсь лак, а потім все це запікалось у звичайній домашній духовці. Моя участь, та участь інших братчиків у створенні цих значків, полягала у "безпардонному тирянні" з жіночих скриньок (там де гудзики, нитки та голки...) шпильок, які потім припаювались звичайним припоєм.

P.S.
В мене на жаль не так багато світлин від тих часів.
Народе в кого збереглися світлині з Ключа, відновлення могили А.П'ясецького, голодування в Києві, Брацлав, Кропивне...? Є трохи з Суботіва (археологічна експедиція), але то вже інше. 

[Synoptyk]

З власного архіва.
1989 рік. Олесько. Студентське братство приймає участь у мітингу на честь відновлення могили Січових Стрільців.

[Synoptyk]

Літо 1990 р. Відновлена могила міністра лісництва УДП (автора слів пісні Гей-гу, Гей-га) А.П'ясецького.
На тому місці був просто схил. Тераси не було. Було багато чагарника та дерев та сіра мармурова плита
з написом  А. П'ясецький. Місце розчистили, зробили терасу. Два прольоти сейсмостіких сходів, якими зараз можна піднятися, подарував завод "Електрон". Чавунний тризуб вилили безкоштовно на "Автонавантажувачі".
Мармурову крихту (декілька мішків) ми виміняли на якомусь заводі на Стрийській за дві пляшки 0.7 Пшеничної. Відшліфували стіни могили безкоштовно працівники Янівського цвинтаря. Вони ж вирізали текст на трьох плитах з чорного мармуру, які теж подарував завод Електрон.
Чавунний тризуб був неймовірно важкий. Краном на гору його відвантажити не вдалось. Маркіян тоді привів усіх гостей з весілля його сестри...Так вони його і тягнули у парадних костюмах.
В центрі світлини сивий чоловік- батько мого однокласника Кубіва О.  Він (батько) на відкритті виступав з промовою.

[Synoptyk]

Вигляд того ж самого місця у 2009 р.

[Synoptyk]

Літо 1988 року. Карпати. Селище Труханів (між Верхнім та нижнім Синьовидним). Гора Ключ. Власне з відновлення пам’ятника Українськис Січовим Стрільцям і починалось Студентське Братсво. В мене нажаль не залишилось жодної світлини з того часу. Тоді це було не так важливо. На місці, де зараз збудований пам’ятник та меморіальна плита була купа битого каміння (совок нищив все, що було не схоже на леніна). На деяких уламках можна було побачити видряпаний напис УСС 1914-1915. Ці уламки ми потім і вмурували у пам’ятник. Перший раз  на гору було підніматися важкувато, Жили в наметах неподалік. Вода з джерела.  Обід, вечеря з багаття, чай з чорниці.  Майже по Канту “зоряне небо над нами та моральне переконання, що робиш щось важливе та справедливе”. Поживши тиждень вниз за хлібом вже бігали за 40-50 хв. Просто працюють інші групи м’язів. На гору тоді майже нічого не їздило. Дорога була
майже непроїздною  Цемент, пісок доставили по моєму всюдиходом. Бутове каміння було при дорозі. Працювали вахтами. В основному студенти молодших курсів політеха  Спочатку одна група, потім хто міг підміняв. Одного разу довелось лишитися ночувати на горі одному. Моторошне відчуття. Постійно чути якийсь шурхіт, звуки…Пізніше, на якійсь фотовиставці (присвяченій чи то Петлюрі чи то УСС) я бачив фото того самого місця на горі Ключ у 1930 –х роках.
Тоді гора була лисою і з того місця проглядалися сусідні гори. У 1988 вже все заросло деревами. Тих краєвидів з того місця вже не було видно. Довго думали про напис на плиті. На квартирі у Маркіяна він відкрив шафу та кожному роздав книжки з української поезією.Мені попався томик І.Драча. Відкривши майже зразу натрапив на “Низький уклін Вам …”. Цей куплет з вірша і був викарбуваний на плиті пам’ятника.
Під час будови в землі часто попадались патрони та гільзи часів Першої світової. Одного разу натрапили, прямо під сосною з землі наполовину стирчала  упаковка з провожченого картону з патронами (по моєму до Верндля).  Розібрали на згадку. (Одного в мене тоді безсоромно поцупив Ігорко з Христинополя, а з другого я зробив брелок до ключів. З часом набій просто розломився навпіл. Всередині чорний порох, який правда вже не горів.)
 В кого є металошукач-раджу походити по г. Ключ. З того що запам’яталось. Тільки розклали намети…по стежині йде місцевий мешканець, дідок. Зупинився, біля тоді ще уламків могили, впав на коліна ….перехрестився встав та пішов далі. Жменька мандруючих  естонских скаутів (з наметами, броциками) підійшли, поцікавились, що ми будуємо. Коли довідались… іхній керманич  сказав якусь коротку промову, опустились на одне коліно …перехрестились та пішли далі. Дерев’яну капличку збудували набагато пізніше. На відкриття прийшло багато людей у строях. Привели дітей з школи. Місцеві жителі навіть видерли на гору бензиновий електрогенератор…був звук…музика …промови.

[Нелегал]

в 2012 теперішні братчики витягнули на ключ ...гармату! невеличку,але туди її тягти було нелегко.

Щодо значків... Наприкінці 2010 чи на початку 2011 СБЛ має нові значки виготовлені до 20ої річниці створення організації. вони круглі, з тою ж "кляксою", і роками(1989-2009)

[Synoptyk]

в 2012 теперішні братчики витягнули на ключ ...гармату! невеличку,але туди її тягти було нелегко.

Щодо значків... Наприкінці 2010 чи на початку 2011 СБЛ має нові значки виготовлені до 20ої річниці створення організації. вони круглі, з тою ж "кляксою", і роками(1989-2009)

Дякую, що відписали.
Якось підсвідомість автоматом видала "на гора" дату 1988 р. Після Вашого поста засумнівався...це все відбувалось влітку 1989 р.

P.S.
Гуглянув "пам'ятник УСС на горі Ключ". "Ігорко з Христинополя" виявляється тепер у uk.wikipedia.org.
Світлини пам'ятника тепер легко знаходяться у  Iн-ті.
Далі буде.

[Synoptyk]

Насипаний пам’ятник козакам у Брацлаві на Замковій горі. Літо 1990 р.
Я під’їхав туди у другій половині серпня (через декілька днів після того, як повідомили, що помер В.Цой). Добирались потягом…цілу ніч стояли у тамбурі, дали хабаря провіднику, оскільки квитків у совку, як завжди небуло. Потім автобусом. Побачив вже наметове містечко на Замковій горі.
Пам’ятник насипаний вручну. Обкладений бутовим камінням на цементному розчині. Печатка  Війська Запорожського та табличка відлиті з бронзи (по моєму у інституті прикладного мистецтва).
Позаминулого літа у маршрутці випадково зустрів  (5)ацика. Від нього довідався, що на сьогодні таблички та печатки вже немає. Навіть не знаю хто у цьому винен. Раніше було просто..у всьому винні були, або татаро-монгольське іго, або німецько-фашистські окупанти…Навіть у  Ю. Тимошенко  тепер  алібі.
Питної води на горі не було. Носили виварками з колодязя, що на долині. Під час земельних робіт
часто попадались різні артефакти. В мого приятеля до цього часу є уламок козацької люльки з білої порцеляни.
Знайшли два кістяка (діти до 4-5 років). Місцеві жителі підказали…Голодомор. Навіть назвали родину. Ми потім обклали місце камінням та поставили хреста. Під час будови пам’ятника…ми мало кого цікавили, окрім працівників прокуратури. Та на відкриття прийшло багато людей.  “Активісти” запросили місцевого батюшку з РПЦ…ми тоді його не пропустили до пам’ятника …була невеличка штурханина.
З того, що запам’яталось…похилені плити юдейського цвинтаря у сивій траві під  синьо-осіннім небом….порожня будівля, чи то млина, чи то старенької ГЕС. Біля неї на бистрині з під каміння  ми ловили раків.
Табличка про заборону купатися, оскільки у річці є ембріони холери. Як на мене табличку просто забули зняти десь у кінці 50-60-х років.
Під час концерту на відкритті до нас підійшов якийсь турист з Росії. “Нам очень понравился Ваш концерт и мы с Вами во всем солидарны…Вот только скажите чем Вам не угодили московские коты???”
Я навіть спочатку і не вторпав…потім здогадався…мова йшла про щойно проспівану пісню ”Смерть..смерть катам, смерть проклятій московській комуні…”
Головне те,  що під час будови по навколишніх селах їздила співоча група з концертами у строях, роздавався самвидав…газети, непідцензурна поліграфія…тощо. У ті часи …на сході просто йти вечером  по селу у вишиванці та співати українських пісень було махровою антирадянщиною, або ще страшніше… українським буржуазним націоналізмом
Перший мітинг у Ладижині. Цікаво те, що після 10 років, по роботі, будучи на Ладижинській ДРЕС зустрівся з людьми, які все це ще пам’ятають…навіть впізнали.
Перефразуючи відомий вірш…ми намагались йти не мовчки.
Далі буде.

[Synoptyk]

В продовження.

[Нелегал]

дуже цікава історія!

[Synoptyk]

Літо 1991 р. Ми планували збудувати пам’ятний хрест козакам у с. Кропивна, що на Черкащині. Там був гарний пагорб на повороті автостради. Разом з козацькими гарматами все мало виглядати вражаюче. Стали на околиці села… декількома наметами. Однак місцева партійно-колгоспна гичка робила все, щоб
пам’ятного знака не було. Спочатку “покажіть проект” …потім, коли їм його показали, селом “поповзли“ чутки, що хрест, який збираються ставити “западенці“ буде католицьким, що неймовірно обурило радянське колгоспне селянство. Уникаючи подробиць… партійно-колгоспна гичка нагнала біля двох десятків жлобів, які під’їхали на автобусі і покидали наші речі (намети…тощо) в автобус. “НАМ ВАШОГО НЕНАДО”. Там була цікава історія переїзду …”еколог з Надвірної” хапався за ножа, колгоспний автобус (яким нас везли), “виїхав” на протилежну смугу біля КПП через мости “стратегічного значення”, менти з калашніковими…
Тепер вже й не пригадаю, як у “сферу впливу” потрапило село Боровиця, куди ми тоді ж і переїхали. Жили в наметах, на околиці села у лісосмузі, на краю крутого яра. Внизу неозора смуга білого піску (дикий пляж) вздовж Кременчуцького моря. Там же внизу біля нас була риболовецька артіль, що заготовляла рибу для
Черкас. Кремезні такі дядьки, що виходили  до світ сонця у море на своїх КАЛАБАХАХ.  У них під землею був викопаний великий…ангароподібний льох, накритий зверху соломою. Лід зберігався там ціле літо. Його треба було кайлом нарубати на великі шматки, потім кинути до електродробарки, що стояла поряд. Меленим льодом риба в ящиках перекладалась та транспортувалась до міста. Риби у нас було не просто багато…а непристойно багато.
Землю для насипання пагорба ми брали тут же з яру. Каміння там не було і тому пагорб, який ми насипали під хрест не має кладки довкола, хоча фундамент навколо ми про всяк випадок зробили. Слід відзначити, що у нас був арендований  автобус, яким  їздили по навколишнім селам, де виступали з концертами по сільським клубам. Концертна програма приблизно однакова ”український буржуазний націоналізм”.  Як завжди багато людей прийшло на відкриття…cиньо-жовті прапори…люди бачили що все це можливо ну і “що вже можна не боятись”.

1-а світлина. СБ в Кропивній.
2-а  світлина.СБ в Боровиці, місце на якому потім буде насипаний пагорб.(Вусатий чоловік посередині це водій нашого автобуса).
3-я світлина. Власне сам процес. Насипалось все вручну за допомогою лопат та “тягликів”. “Тяглик” це наша відповідь на їхні ”носілкі”.
4-а світлина. Студентське Братство на відкритті пам’ятного хреста.
5-а світлина. Це зроблено вже пізніше. Так би мовити по “місцям бойової та трудової слави“
Ну і мапа місця подій.

P.S.
Повернувшись з Боровиці до Львова, та з деякою незвичністю, скориставшись такими благами цивілізації, як душ,  порцеляновий унітаз (яким б добрими не були б спальний мішок та гідрокилимок - ліжко з простирадлом краще), прокинувшись  зранку, побачив перелякані обличчя батьків. Мій чорно-білий “Шаляліс” показував танок вмираючих лебедів і грав сумно-урочисту класичну музику. Це був перший день перевороту. СРСР наказав нам усім довго жити.
Далі буде.




 

[Synoptyk]

Осінь ...Київ 1992 р. Усім очевидно запам'яталось голодування 1990 року. Але була спроба №2.
Як тепер виглядається досить таки безнадійно "ще раз у ту саму воду..." Протестували  тоді проти уряду В.Фокіна...тобто відсутність ре(хв)орм...подальша розбудова совецької "планово-капіталістичної " економіки. Наметове містечко тоді було на тому самому "граніті" під тим самим барельєфом.  Студентське братство ходило тоді по київським вузам та намагалось зібрати студентів (студіків) на час "Х". Виглядало невесело та відверто неохоче. Викладачі доволі привітно пускали нас на пари, слухали і до речі абсолютно не заперечували проти участі студентів у демонстраціях. На час "Х" зібрали, аж раптом стільки, скільки було проти нас космонавтів від беркутів, омонів та ще інших слонопотамів. Там в київських підворотнях було ще раз так само...тільки не світились, а тупо здавали нормативи на ви-за-стрибування з автозаків.
У провокаціях стосовно "космонавтів" ми не залишились "байдужими..." На нас тоді "космонавти обурились",  але ми спробували зайти з іншої сторони (власне фото з сторони М.палацу) побачили шеренги тих самих... Влаштували концерт з співанками, танцями...і фото на пам'ять.

P.S. Не дивлячись на 5-ти сантиметрові мати, на яких ми ночували тоді...власні спальники...намети та верхній одяг на тому "ленінському-партизанському граніті"  восени в Києві та вночі ...БУЛО ПО СПРАВЖНЬОМУ ХОЛОДНО. (Те що мені найбільше запам'яталось.)  До речі уряд Фокіна тоді  "благополучно звалив" ...от тільки переконання, що ми до того причетні...? Мабуть все не марно.  Далі буде.

[Synoptyk]

       Влітку 1992 року частина Студентського Братства брала участь у археологічній експедиції під керівництвом академіка Кучері М.П.

        Якщо взяти у руки п'ятигривневу купюру, то можна побачити церкву у селі Суботові. Розкопки проходили майже зразу за церквою. Копали вручну глибокі шурфи “до материка”. Знаходили в основному уламки глиняного посуду. Там же і знаходили “литовську цеглу” з відтисками пальців руки. Жили тут же у наметах. У тих краях досить спекотно і тому працювали з 6-ої ранку до 12 години. Далі вільний час. Колгоспна комора нам виділила харчі (олія, гречка, тушонка). Решту (морква, буряк, зелень) купували у місцевих селян, які доволі часто доброзичливо нам їх просто дарували.

       Запам'ятався прикольний місцевий церковний батюшка, у джинсах та з хрестом, якого він запихав до нагрудної кишені сорочки. Він постійно підходив до нас та розпитував, що ми тут шукаємо. Ззовні батюшка скорше нагадував служителя “певних служб” ніж служителя культу. (Як потім набагато пізніше довідався (на рівні чуток), батюшка благополучно накивав п'ятами, прихопивши з собою щось з церковного реманенту.

       На декілька днів їздили до Холодного Яру, Мотронинського монастиря. Тоді вперше мені про C.Коцура та Холодноярську республіку розповів місцевий краєзнавець В.Гугля ,якому ми допомагали відшуковувати різні побутові старожитності по закинутим селам.

      Викладаю акварельку (намальовану однією з учасниць експедиції) та дві світлини з тих місць та того часу. Стосовно акварельки, так воно було і насправді, намети під абрикосовими деревами. Абрикоси, що падали здорово дошкуляли, оскільки забруднювали спальники, намети та інше.
     На верхній світлині (дорога до Холодного Яру) крайній зліва це Тарас О., якого вже немає. Пам’ятаємо.

P.S. Фактично після Суботова, якихось ”суспільно-корисних” пригод, від братчиків “призову” 1988-1989 рр. не пригадую. Мандрівки горами, до водоспадів та пісні біля багаття це інше.

Далі буде.
 

[Нелегал]

класні розповіді! Дякую!
З усього розказаного знав лише про друге голодування в Києві. З цих братчиків шо на фото знаю лише Андрія Хавунку.
Щодо Холодного Яру, то минулого року кілька теперішніх братчиків (і я в т.ч.)та й з попередніх поколінь їздило туди. Щоправда, за зовсім інших умов і під іншим приводом,але там тепер дуже гарно - знамениті місця.

[Synoptyk]

Листопад 2004. Київ.Майдан. Я під’їхав туди приблизно десь за тиждень до 03.12.2004 р.
Автобус з Львова забирав усіх бажаючих десь біля 5-ої ранку з приміщення на території собору св.Юра.
Увечері нас висадили на околиці біля найближчої станції метро. Добравшись до наметового містечка на Хрещатику довго та безрезультатно шукав Студентське Братство. (Нещодавно придбана мобілка (без номерів телефонів ) лишалась поки що, зайвим вантажем).
Мене відсилали з одного краю наметового містечка на інший…На четвертому колі мене випадково побачив “еколог з Надвірної”. Через нього я вийшов і на решту братчиків. Загалом у тих подіях братчики брали участь хто де. Одні працювали у “штабі”  Ю.Тимошенко, інші були в “адміністрації” наметового містечка, хтось стояв у Конче Заспі під воротами резиденції Кучми Л.  Більшість з нас під’їхало у Київ не домовляючись одне з одним. Просто вважали за необхідне там бути. Одного вечора зустрілись у якомусь парку недалеко від Майдана. Ми навіть “подякували професору” за нагоду, що знову нас зібрала разом. Були спогади, співали під гітару пісні.  Світлин з тих подій в мене на жаль немає. Не те що б не фотографувався …просто не розжився. Викладаю комікса, якого мені роздали при першому ж виході з метро на Майдан.

P.S. Тексти викладені вище у даній темі, це тексти без усіляких претензій на сувору фактологію та документалістику. Виклав те що запам’яталось найбільше і так як воно пам’ятається на сьогодні.