Літо 1991 р. Ми планували збудувати пам’ятний хрест козакам у с. Кропивна, що на Черкащині. Там був гарний пагорб на повороті автостради. Разом з козацькими гарматами все мало виглядати вражаюче. Стали на околиці села… декількома наметами. Однак місцева партійно-колгоспна гичка робила все, щоб
пам’ятного знака не було. Спочатку “покажіть проект” …потім, коли їм його показали, селом “поповзли“ чутки, що хрест, який збираються ставити “западенці“ буде католицьким, що неймовірно обурило радянське колгоспне селянство. Уникаючи подробиць… партійно-колгоспна гичка нагнала біля двох десятків жлобів, які під’їхали на автобусі і покидали наші речі (намети…тощо) в автобус. “НАМ ВАШОГО НЕНАДО”. Там була цікава історія переїзду …”еколог з Надвірної” хапався за ножа, колгоспний автобус (яким нас везли), “виїхав” на протилежну смугу біля КПП через мости “стратегічного значення”, менти з калашніковими…
Тепер вже й не пригадаю, як у “сферу впливу” потрапило село Боровиця, куди ми тоді ж і переїхали. Жили в наметах, на околиці села у лісосмузі, на краю крутого яра. Внизу неозора смуга білого піску (дикий пляж) вздовж Кременчуцького моря. Там же внизу біля нас була риболовецька артіль, що заготовляла рибу для
Черкас. Кремезні такі дядьки, що виходили до світ сонця у море на своїх КАЛАБАХАХ. У них під землею був викопаний великий…ангароподібний льох, накритий зверху соломою. Лід зберігався там ціле літо. Його треба було кайлом нарубати на великі шматки, потім кинути до електродробарки, що стояла поряд. Меленим льодом риба в ящиках перекладалась та транспортувалась до міста. Риби у нас було не просто багато…а непристойно багато.
Землю для насипання пагорба ми брали тут же з яру. Каміння там не було і тому пагорб, який ми насипали під хрест не має кладки довкола, хоча фундамент навколо ми про всяк випадок зробили. Слід відзначити, що у нас був арендований автобус, яким їздили по навколишнім селам, де виступали з концертами по сільським клубам. Концертна програма приблизно однакова ”український буржуазний націоналізм”. Як завжди багато людей прийшло на відкриття…cиньо-жовті прапори…люди бачили що все це можливо ну і “що вже можна не боятись”.
1-а світлина. СБ в Кропивній.
2-а світлина.СБ в Боровиці, місце на якому потім буде насипаний пагорб.(Вусатий чоловік посередині це водій нашого автобуса).
3-я світлина. Власне сам процес. Насипалось все вручну за допомогою лопат та “тягликів”. “Тяглик” це наша відповідь на їхні ”носілкі”.
4-а світлина. Студентське Братство на відкритті пам’ятного хреста.
5-а світлина. Це зроблено вже пізніше. Так би мовити по “місцям бойової та трудової слави“
Ну і мапа місця подій.
P.S.
Повернувшись з Боровиці до Львова, та з деякою незвичністю, скориставшись такими благами цивілізації, як душ, порцеляновий унітаз (яким б добрими не були б спальний мішок та гідрокилимок - ліжко з простирадлом краще), прокинувшись зранку, побачив перелякані обличчя батьків. Мій чорно-білий “Шаляліс” показував танок вмираючих лебедів і грав сумно-урочисту класичну музику. Це був перший день перевороту. СРСР наказав
нам усім довго жити.

Далі буде.