Добромиль. Соляні шахти в урочищі "Саліна"

[Indigo]

В цій темі згадується таке місце як "Саліна". В кінці червня там щороку відбуваються поминальні заходи за жертвами НКВД, які втікаючи від німців знищили близько 3500 людей і кинули їх до тих самих шахт.
однак про це згодом...
Я пофоткав трохи залишки адм. корпусів і будиночки, які залишились після санаторію. Наступного тижня всі враження викладу на свому блозі.
Знаю, шо є там ше залишки костелу, унікальна каплиця св. Кінги і будинок інженера(австрійських часів).
Я ше не все облазив. Там справді є на шо подивитись. Досить добре збереглась будівля адміністрації шахт(та що з маленькою вежею і годинником на ній). До входу ведуть масивні металеві сходи, які збереглись майже ідеально. В цокольному поверсі я виявив цегляну колону з цікавою кладкою цегли(скидається на залишок гвинтових сходів, але перше враження помилкове - це опора).
З самих шахт більш-менш зберігся аварійний (він же вентиляційний) шурф (той, на якому лежить хрест). Поруч з ним є братська могила, де в 1941 було поховано близько 500 жертв режиму. На фото, де є тризуб - шахта, в яку кидали живих і мертвих. Власне тому вона недіюча і засипана. Там знайшло свій спокій близько 3000 осіб.
Зараз в мене трохи мало часу шоб то все докладніше описати,але наступного тижня я допишу.

Маю дві док. книги про це місце і знаю, де є матеріали про Саліну в мережі, тому далі буде...
А взагалі, якшо хто буде мати бажання поїхати в Добромиль, то попередьте будь ласка. Я не встиг там все облазити, але хочу.

[Олесь]

Впродовж століть шахта була відома не тільки в Галичині, а й у Польщі, Словаччині, Австрії. Видобуток солі у Добромилі вперше розпочато у ХV ст.
У 1622 році Саліна перейшла у власність магнатської сім'ї Концєпольських. У 1772 році солеварні перейшли у власність австрійської імперії.
Сіль добували виварювальним способом. Шахти називалися криницями або шибами (вікнами).
Високо с горах стояв відстійник, куди з шахт подавалася соляна ропа. Відстійник висотою близько трьох метрів та діаметром 25 метрів був виготовлений з дубових палів, вертикально закопаних у землю. Ропа по 150 мм трубах самопливом подавалася в дві варні, розташованих по обох боках будинку власника шахти.
Варні, або дві величезні цестерни, діаметром біля 20 метрів і висотою 1,5 метра, відокремлювали сіль від води.(випаровуванням), пыд варнями спалювали мазут.
Готову сіль дерев'яними молотами втрамбовували у прямокутні дерев'яні форми. Довоєнна Саліна складалася з чотирьох шахт збудованих ще в XV-XVII ст. Шахти називали іменами інженерів, які їх будували, - Францішка, Кароля, Коритовського та безіменна шахта. Кожна шахта була глибиною від 100 м і діаметром 2,5 м. Вони були сполучені підземними запасними виходами, які одночасно були вентиляторами. Під час німецької окупації виробництво зупинялося на короткий час у серпні 1944 року. На початку 1945 року завод знову було запущено. Через нерентабельність соляний завод було закрито у 1950 році. Пізніше тут був туберкульозний санаторій на 250 ліжок та школа-інтернат для хворих дітей. У 1986 році після закриття санаторію його передано львівському виробничому об'єднанню "Полярон".Керівниками заводу у різні роки були: 1925-1930 - М. Вертинський, 1930-1933 - Вількопольський, 1933-1937 - Міллер, 1937-1939 - Вількопольський, 1939-1940 - Мадей, 1940-1941 - Прокопець, 1941-1944 - Фернш, 1944-1948 - Шевченко, 1948 - Олександров, 1948-1950 - П. С. Гавриш.


Вхідні ворота на Саліну (далі йде багато фотографій, я максимально прочесав територію навколишніх лісів в різних напрямках виходячи на узлісся, щоб нічого не пропустити.)


КПП.


Будівля справа від кпп, в ній проживали працівники шахт. Усі будівлі повністю зруйновані, на моїх очах чоловік зрізав балки піддашшя собі на дрова, стіни розбирають на цеглу, неподалік чоловік з металошукачем добував залишки металу з руїн(дріт, арматура...) і пробував прив'язати це все до велосипеда. Казав, що заготував вже 500 кг. (за рік з цього місця не залишиться навіть фундаменту).








Частина адміністративної будівлі ( 1/8 з тієї, що була 1918 р. видно по фотографії вище).


Адмін будівля, рік тому тут ще був годинник (старовинний) - вкрали, замок з дверей австрійський теж вкрали. Рік тому в цих приміщеннях був музей, зараз вони майже зруйновані.


1/10 з цих колон, що були раніше біля адмінбудівлі.


Площадка перед адмінбудівлею.(За рік розібрали на цеглу)




Приміщення під адмінбудівлею.


Несуча колона, підтримує сходи в будівлі.




Сходи на 2 поверх адмінбудівлі. І колона яку було видно з підвалуі.


Вихід на стрих.


Стрих




Вежа з середини. (там був годинник)


Руїни санаторію легеневих хвороб на 365 ліжок. Був закритий в 1986 р. (розміщений за адмінбудівлею)




Частина штольні замулена та обвалена.


Вхід в штольню.


Ця ж штольня


Вентиляційний колодязь, штольні.


Засипаний шурф.


Обвал в штольню песеред лісу (таких багато зустрічав)


Один з 3 тунелів розгалуження. За роки його повністю замулило породою.


2 з 3 тунелів розгалуження.


Третій з 3 тунелів розгалуження. (це 'антикваріат' де знайшов там і залишив)


Будинок навпроти адмінбудівлі.В ній проживав весь керівний склад соляного заводу, включаючи директора, серед них інженери Козьол, Яворський, Жипецький, Мадей. Потім були лабораторії санаторію.






Залишки лабораторного обладнання санаторію в будівлі керівного складу шахт.


З цієї будівлі чоловік вирізав несучі балки даху собі на дрова (при мені).




Рештки облицювання лабораторій.


Підвали під будівлею.




Діаметр коло 2м. глибина 3-4м.


Вхід в шахту   ім. Вітольда Коритовського - четверта шахта Саліни збудована в кінці ХІХ ст.


Під цими гнилими дошками 100м. глибини шахта.


Будинок головного інженера.( жив краще ніж вся дирекція, в окремій будівлі )






Залишки фундаменту костелу. В цій будівлі в 1941 році відступаючи НКВД. вбило молотами для втрамбовування солі (дерев'яні, позабивали цв'яхи в них) коло 700 чоловік ( були жінки і дітей...)за 1 ніч.
Після того, як москалі відійшли, люди з острахом почали виходити з хат. Бачимо: біжить народ на Саліну. Ми за ним. Що я там побачила, ліпше би не бачила. В саду, коло молодої черешні, лежала купа одягу. Різного. Все в крові... Хтось пішов дивитися до костелу і звідти почувся нелюдський крик. Люди туди кинулися і я за ними.. А там на стіні розіп'ята людина", - пригадує пані Євгенія з Добромиля.
За словами Прокопець, підлога в храмі була по щиколотки в засохлій крові. Але страшніше картину люди побачили, коли розкопали шахту.
"Найбільше запам'ятався дідусь, який йшов у останньому ряді. Вирізнявся він гуцульським традиційним одягом .. Штани, сорочка були вишиті. Поверх сорочки була одягнена вовняна, розшита візерунками безрукавка-гунька..." - згадує в книзі спогадів, зібраній Марією Прокопець, тодішній місцевий мешканець Василь Фартушок.  Їх вели на страту.


Вхід у шахту ім. Францішка сьогодні. 100м. глибини, стіни обиті дерев'яними колодами. За 3 метри від костелу.


Шлюзова будівля.


Дах критий гонтом.(Шлюзова)


Тут були шлюзи, що перекривали воду.




Обвалена штольня (біля шлюзової)


Декілька будівель розміщені в лісі біля двох озер з шлюзами, що подавали воду на шахти. Спершу шахти викопали, потім заливали водою, вода розчиняла сіль з породи, воду вичерпували у відстійник, потім виварювали.




Дорога смерті. Цією дорогою мінімум 3600 жертв НКВД скинули в 100 метрову шахту імені Кароля.


Ємність для мазуту. (2 штуки в різних місцях) кришку, метал з стін - все вирізали і вкрали.


Праворуч капличка св. Кінги. Зліва пам'ятник над шахтою імені Кароля. Після відступу НКВД 1941р. в Добромиль увійшли розвідгрупи словаків в складі німецького війська. Разом з місцевими вони перші підійшли до шахти.
До верху вона була забита трупами. При тому, що її глибина сягала понад 100 метрів, діаметр 5 метрів. Вдалося дістати лише близько 500 тіл. Решта вже були розкладені на частини. Через жахливий сморід, а цей час, за спогадами людей, стояла страшна спека, шахту із залишками людей закопали назад.   
Півсотні тіл перепоховали за кількасот метрів від шахти, зверху зробили насип і поставили хрест.


Братська могила куди було поховано 500 жертв які вдалось дістати з шахти.
Указ про розвантаження в'язниць видав нарком держбезпеки СССР Меркулов. Як результат, сучасні дослідники нарахували тридцять вісім місць убивств в Західній Україні.
Червень 41-го року - найстрашніша сторінка історії кожної західноукраїнської тюрми.
Порядкова кількість убитих в'язнів у Західній Україні в період з 22 по 30 червня: Львів (три тюрми) - 4000, Дрогобич - 1000, Добромиль - 1000, Золочів - 749, , Стрий - 1101, Самбір - 1200, Дем'янів Лаз - 2500 , Чортків - 800, Тернопіль - 1000, Луцьк - 2754, Дубно - 1500, Перемишль - 1000. У решті міст кількість жертв вимірюється десятками і сотнями.




Це приміщення було можливо над аварійним шурфом, або вентшахтою. Отвір залили бетоном. Зверху поставили примітивний дах, назвали капличкою ( жодних образів немає). Бетонний куб 1.2х1.2 м.


Каплиця шахтарів-солінарників. Розміщена серед лісу на віддалі від шахт.


Збірник на воду (бачив 2 штуки), залишки шлюзів. Вода з нього самопливом поступала в шахту.


Можливо це 4 шахта, безіменна, затоплена водою.


У лісі весна (крокуси ?)


Зимовий гриб.(на дворі грудень)


Цю будівлю шукав найдовше, розміщена серед лісу на віддалі від шахт. В ній зберігали вибухівку для гірничих робіт, потім була каплиця-ротонда.

[Roy]

Обговорення теми - тут

[Олесь]

[Джел]

У червні  1941 року загони НКВС вкинули в соляні шахти біля Добромиля понад 3500 осіб, в основному української та частково польської нації. Мешканці Солянуватки розповідають, що до Саліни напередодні трагедії з Перемишля були пригнані арештанти. Під час екзекуції весь час працювали двигуни, аби заглушити постріли і крики мордованих. Окрім того, згідно зі свідченнями місцевих жителів, з того самого Перемишля привезли вантажівками також і тіла уже забитих людей. Коли катам не вистачало набоїв, людей били дерев'яними молотами і напівживими скидали в шахту. Тіла страдальників були так побиті, що багатьох з них не можна було вже розпізнати. Пізнати вдалось: о. Кебуза з с. Макова. Він мав поломані руки і відтятий язик. Далі ще знайдено Миколу Возьного з Ляцького, якого тіло було подіравлене штиками.
У липні 1941 року словацька військова розвідка відкрила місце масових розстрілів в урочищі Саліна. Тут військові побачили, що українці змушують євреїв витягати трупи, які там залишили більшовики. Під час цього євреїв били і розстрілювали.
На місці більшовицького злочину сьогодні стоїть пам'ятний знак та каплиця "Всіх святих українського народу". Кожного року в кінці червня тут відправляють богослужіння священники всіх парафій Добромиля та навколишніх сіл.
Більше інформації ви можете дізнатися у книжці про Саліну поетеси Марії Прокопець. А також відомо, що територію викупив хтось з Донецька і планує знову побудувати санаторій.
Коментар з книги Галини Пагутяк "Сентиментальні мандрівки Галичиною":
"Зло, мабуть, ігнорує логіку, або в нього вона цілком інша. Ось ці хати пам'ятають той спекотний день, і ці старі жінки, що визирають з подвір'я, могли б бодай щось знати. У дітей краща пам'ять, а тоді вони всі були дітьми чи навіть підлітками, яким довелося мовчати майже сімдесять років. Мені здавалось, що вони несуть покуту за своє мовчання. Вони знали, куди і навіщо я йду. Усе в мені стислось, затерпло, я почувала себе такою самотньою і наляканою, ніби йшла на смерть".

[Олесь]

[Indigo]

ми відвідали дві штольні. цю:





І ще одну неподалік від шлюзової будівлі критої гонтом. В звіті Олеся вхід в неї є на відео на 12:20 (там ше комент про марковану польську цеглину)

Детальний звіт зроблю протягом понеділка-вівторка. малисьмо кілька знахідок, ризик отруєння сірководнем і купу вражень від Добромиля, Саліни і людей, які там ПРАЦЮЮТЬ (саме так, працюють!)

[Fry]

детальний звіт зроблю протягом понеділка-вівторка.

Чи не міг би шановний Нелегал вказати дату, коли цей понеділок вівторок наступить? Бо я аж не можу спати, так хочу знати, що там було

Ну, раз звіту ще нема або і не буде, то напишу коротко.
Скажу зразу, що фотографій нормальних нема, бо тягти з собою фотоапарат не хотілось, тому знімав лише на телефон у якого навіть спалаху не було.

Озброївшись бахілами відвідав ось цю штольну



Ніц цікавого там нема, глибина води трохи вище коліна, доступний лише прямий відрізок десь метрів 40-50 завдовжки, у кінці завал грунту.
Місцевий пан-металіст якого ми зустріли недалеко від штольні і який зі своїм металошукачем визбирував у торібку все що "дзвенить", розповів те, що цю штольну було підірвано у радянські часи, як він висловився "шоб туди не лазили". Декілька років назад він з тієї штольні витягнуув залишки труб і здав на метал. Пан був дуже охочим до розмови, але у Нелегала розболілась спина і доволося розпрощатися з ним, правда не з першого разу, бо потім шукаючи мою рукавицю ще декілька разів зустрічали його.
Також недалеко від входу на територію невідомі копачі розбили свій табір і територія навколо них мала вигляд, ніби тут щойно пройшов артилерійський удар.
Знайшовши мою рукавичку ми набрели на ось такий отвір в землі



Спустившись туди ми побачили розкопані залишки штольні, які йшли у два боки, один з яких порядно обвалився.
Доступним для відвідин залишився невеликий шматок, десь порядку 10м, можете спробувати щось розгледіти на фото.





Після цього ми вже більше ніде не лізли і направились у сторону міста.

[Indigo]

і справді я невиправдано затягнув детальніший звіт за шо мені мінус до карми і все таке...але

насправді є шо описувати. ще раз дякую Fry за то шо витягнув мене в останній вихідні 2014го року в Добромиль.
Добромиль
почну з п"ятниці. коли я приїхав в Добромиль і йшов до моєї родички на ночівлю, то вирішив собі трохи пограти вар"ята й імітуючи іноземця (ірландця), я питав у місцевих де є вулиці Гоголя і Гагаріна.
в певний момент я був розчарований - англійською мало хто володів, одні дівчатка взагалі поморозились зі мною говорити.
...але відчув гордість за наших вояків, коли не полінувався і поміг мені офіціер ЗСУ. всю розмову можна почути тут. про те, шо він офіцер "юкрейніан долбаний армі" він каже на 11:45.

Наступного дня я трошки дослідив місцевий костел. Тамтешня римо-католицька парафія малочисельна - близько 50 людей: пожилі люди та їх родичі, ксьондз, костельна прислуга.
от такий знак я сфоткав на стіні костелу:

швидше за все, то відмітка про рельєф місцевості.

всередині храм непогано зберігся, він відреставрований, на хорах є орган
трохи дивного поєднання. скральна сукльптура+гірлянда


шопка-престол "два-в-одному":


шопка



АЛЕ (!!) мені пощастило побувати на завершенні меси і парафіяни в той день мали чудову традицію:
святили ВИНО! вони мали з собою 0,5-1л вина і в кінці меси ксьондз то всьо освятив, влив собі з пластикової пляшки в чашу вина, надпив, тоді дав надпити парафіянам. вони своє вже освячене вино сховали і на тому служба завершилась. на фото погано видно їхні посудини, але я старався як міг шоб сфоткати.


потім я хотів піти до монастиря і замку, але Fry вже був доїжджав до Добромиля.
встиг лише сфоткати "укріплення" берегів р.Вирва. місцеві розповідали шо річка нерідко підмиває береги і отакі конструкції роблять-роблять, але грошей бракує (чого б це? ::)) і цього явно замало.


до речі за костелом в Добромилі є залишки старої пивоварні, але вона вже давно не працює. доступ до неї є, але там нема шо дивитись - труба, якісь руїни.

Отож Саліна

По дорозі туди я і Fry трохи налаштувались на вилазку: наш план був залізти в підземні об'єкти колишньої солеварні.
...але почали ми з адміністративної будівлі. Чому?
Дуже просто - гріх було не зайти в приміщення, в якому відчинені двері ТАК І ПРОСЯТЬ зайти в середину.
ДУЖЕ боляче було коли я побачив шо звідти вкрали дві речі:
старі (мабуть австрійські) сходи палацового типу. вони були масивними, не ржавіли - мабуть то був якийсь сплав або чугун.
якшо раніше вони були такі (червень 2013):

...то тепер від нема й сліду. Годинник з башточки також зник. раніше виглядав отак:

Лесик це все сфоткав до нас, тому ми фоток зовн. вигляд адм. корпусу не робили

ми вилізли на горище - там, де мав би бути мехніхм годинника. оглянули шо там робиться:
крокви старі трухляві, перекриття від кроків вібрує. місцями стару австрійяську цеглу шо є частиною перекриття між поверхами вкрадено цілими м² :'(
мені тяжко зрозуміти ЯК мародери винесли ті масивні сходи і ЯК ЗНЯЛИ з такої висоти годинник (циферблат, механізм, гирі) звідти. дуже шкода. це при тому шо сходи на горище трухляві, на переході між третім поверхом і горищем є місцина де взагалі сходів нема - довелось стрибати через прогалину в півметра.
на горищі адм. корпусу ми знайшли конверти з перепискою пацієнтів санаторію з лікарями (1960ті рр.), і документ з відділу кадрів - характеристику на медсестру (для подачі на вступ її в медінститут):




потім спустились в цоколь оглянули цікаву кладку цегли і склепінчасту кладку цегли стелі під цокольним поверхом, яка свідчить шо під адм. корпусом є якісь підземні кімнати, але вони завалені - зайти на жаль вже нереально.



звідси на перший поверх ад.м корпусу вели гвинтові сходи - швидше всього за совка їх демонтували таким чином перекрили доступ від цоколя на перший поверх




вже звідти ми пішли досліджувати те, шо почав Олесь. Себто штольні
Пішли в штольню, в якій він сфоткав малюнок жіночої фігури. там мало місця, мало цікавого - навіть нема шо фоткати.

далі Fry взув бахіли, взяв ліхтарик і поліз в ствол шахти, яка, швидше всього, тут за бабці-австрії споруджена. принаймні так мені здалось через її форму і акрутану кладку цегли в середині.
її ствол не спускається під землю, а йде в глибину схилу. в ній є стояча вода, яка, швидше всього не замерзає чере постійну t^о в стволі. глибина - майже по коліна. під шаром води - намула, в ній гілки дерев, інше сміття.
коли Fry дійшов до кінця, то вперся в завал - невідомо чи рукотворний чи так сталось історично за "сприяння" природних умов. побачивши тупик він ставс повертатись і сфоткав мене на виході. фотки шо він в той робив - зі смартфона. звиняйте йому за якість, однак візьміть до уваги ексклюзивність.
ВХІД:

я (і світло в кінці тунелю)

УВАГА!
Коли він мене сфоткав, то почав кашляти, а я відчув якийсь нефайний запах... він там в штольні кашляє і каже шо нема чим дихати - я трохи нервую бо не розумію шо відбувається.
коли він вийшов і віддихався, то ми зрозуміли одну штуку: під водою є шар намулу, в якому перегнивають рештки гілочок, листя, нанесене водою, відкладені яйка комах. Це все там не просто є, а ПЕРГНИВАЄ і продуктом гниття є різні речовини і гази, які в стані спкою води спокійно собі утримуються в намулі, а коли Fry пройшовся там, то підняв і воду і намул - гази стали витісняти кисень, йому стало кепсько дихати, а я відчув вихід тих газів на запах.

потім він все-таки заліз до стволу ще раз -на середині шляху назад він відчув під ногами пляшку, тому пішов її звідти винести на світ Божий. таки виніс. 0,5 л. зелена з цікавим клймомо на дні. коли Fry поклав її на землю від різкої зміни t^o вона трісла по дну. у воді їй було тепленько - там плюсова, на дворі в той день було -1, -2^o, на поверхні ґрунту заморозки. дно я взяв додому. воно з короною, отаке:




далі ми пішли облазити верхню частину урочища - туди, звідки тече струмок.
там ми натрапили на якийсь ріів. на перший погляд ніби нічо особливого, але коли подивились уважніше, то побачили шо є ознаки його штучного походження - меандроподібний, з явно прямокутними виступи. то був окоп. як мені потім розповіла родичка, в тих місцях красна армія коли відвойовувала ці землі в німців-окупантів, мала укріпрайон. швидше всього, той окоп і лишився з тих часів там.
потім ми натрапили а цікаве місце - струмок омив повалені дерева стовбури поряд з ним рудою водою, шо меніі нагадало назву одного містечка з книги Дереша - Мідні Буки.
там точно таке саме: струмок, пахне сіркою і біля нього яскраво руді дерева.
потім ми спустились до напівзруйонованої порохівниці. вона слугвала для зберігання пороху, яким "пробивали" шахти. видно, шо не раз зазнавала реставрації і можливо навіть той порох в ній вибухав.



я вирішив шо варто відвідати капличку святої Кінги - про її історію можете прочитати тут. Йти туди туди вверх по сходах - діло довге і нудне. навіть трохи захекались
гарні фото каплицчки зробив Олесь в свому звіті.

далі ми супстились до озера. фотка з офіційного сайту Добромиля:

взимку воно замерзло - там досить чисті береги і росте очерет.

по дорозі з озера до штольні, яка нас цікавила найбільше, натрапили на банку консервів, яку я просто не міг не оглянути і невипадково - це доказ інтересу Roy Саліною - придивіться лише на завода-виробника консервів



далі ми оглянули фундамент костелу. тут я поросив Фрая сфоткати мене з слідами вшанування жертв Саліни поляками.
- в лівій ручі в мене тут ТА САМА кришка від консервів

з "костелу" рушили до стежини, де є стара штольня і шахти Коритовського. поряд зі стежиною нас ДУЖЕ зацікавила прямокутна яма в землі близько 2м глибини


в ній дуже кидались в очі два цегляних склепіння:
в одному з них малееенька кімнатка, в якій було сухо, але нічого цікавого, а от ІНША -

виявилась досить просторою - ми могли там стояти в повний зріст. Під ногами багно, вода, вапняк, камінці. Мокро, але терпимо. глибина протікаючого тут струмочка невелика - можна без бахалів ходити, але багно місцями затягує добряче. краще ступати по камінню
там було досить тепло як на кінець грудня. кладка стара, не цегляна. рубаний камінь, між яким пісок чи що.


В тій кімнатці ми побачили отвір, який вів у коридорчик. В ньому з поверхні затікала вода струмка і спадала вниз глибоко під землю.

ще коридорчик

той коридорчик і перехід до нього має стелю дуже низько - не дивно шо ми заглядали туди ледь не лягаючи на животи
це я туди заглядаю, а Fry мене сфоткав



далі він дістав свій цікавий девайс - зелений лазер, який є таким собі дальноміром. він ним посвітив у самісінький кінець того каридору і сфоткав той зелений промінь на свій сматрфон. варто йому віддати належене: в коридорчику тісно, мокро, багно, вода а він одною рукою світив лазером, а іншою - фоткав на смартфон.

промінь лазера відбився вбік, що означало те, шо той самий коридорчик має продовження!!! на жаль, сматрфоном це було тяжко замфіксувати, але ми чітко це бачили
спробую схематично зобразити ті підземні тунелі, які ми бачили

у більшому тунелі мали отаку знахідку. старезний ржавий цвях, який за довгий час під дією води зрісся з шматком дерева (малої гілки):


далі ми пішли оглянути Саліну, знайшли старі монітори IBM корпуси від медичної техніки (власності санаторію).

поспілкувались з місцевим чорним археологом: він мав Фішер. нам радив шось шукати на замку, бо в Саліні вже багато хто копав. До речі ми таких бачили: вуйки неподалік від входу на мали багаття біля якого грілись і викопали ями. звідти ритмічно вилітала земля.

потім ми бачили як недалеко від шлюзової будівлі хтось привіз якесь сміття машиною і запалив - дим валив, наче від гуми.
ото такий запізнілий, але сподіваюсь вичерпний звіт.
обговорення тут

[Bottlehunter]

Був два тижні тому. Процес руйнування проходить, як йому і належить) Будівлі все дужче руйнуються, розпадаються і розбираються на цеглу. Вода вимиває нові-старі дірки і переходи в землі.
На саму територію можна під'їхати на авто.

Кілька фото для історії:

[Олесь]

Місцевий люд ще 4 роки тому заготівлю дров проводив на горищах цих будівель, балки перекриттів різали на паливо. Ще кілька років і залишаться лише фундаменти.

[Олесь]

https://www.lmn.in.ua/interview/mariya-prokopets-koly-htos-zgaduvav-za-salinu-navit-poshepky-jomu-prosto-zatulyaly-rota/?fbclid=IwAR36WMROxwuNxzNXpzeooIJqksaApuxy-V9_XNqwJ9cmyaVD3PsTwxmsZJU