Автор Тема: Шахта Калініна - катакомби Одеси  (Прочитано 2757 разів)

1 гість дивиться цю тему.

Roy

  • Супер Модератор
  • Досвідчений Дослідник
  • *****
  • Повідомлень: 3389
  • Рейтинг 1361
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
    • Мої фото
Всім привіт!
Нарешті, хоч краєм ока, але таки побачили одну з систем Одеських катакомб. В нашому випадку, ми мали можливість потрапити до шахти Калініна, котра складається з численних багатометрових ходів та карстових печер. Знаходиться вона в центральній Одесі.

Вдосталь насмажившись на сонці, простою необхідністю була для нас прохолода. А підземна прохолода, за практично 100% вологістю повітря, що може бути краще?

Серед житлового масиву, в дворі багатоповерхівки, де бігають діти, де звикло стіни обписані балончиками а з кухонь вириваються запахи - зі скрипом відкривається плита, на кшталт такої, якою прикривають газові комунікації.
Тільки пофарбована вона не в жовтий колір. Одягаємо ліхтарики.

Спускаємося вниз бетонними сходами, до відмітки - 30 метрів. Зауважую залишки парних гермодверей при вході. Гм, а тут насправді, колись в післявоєнній Одесі вирішили зробити бомбосховище, для вищих ешелонів влади.
Об'єкт міг бути повністю ізольованим від зовнішнього світу: тут були горизонтальні резервуари з водою, система очищення повітря, ГСМ, дизельгенераторні, котельня. На даний момент, цього всього вже не залишилося, в період відкритого доступу до шахти, це все було порізано на метал різними верствами населення.

Тут можна побачити, якими інструментами добували породу. Тут і ланцюг, спеціальний молоточок і лом, пилка, якою до речі пробував врізати породу. Порівняно, по зусиллю як трухляве дерево різати.


Думав спершу, який ненадійний будівельний матеріал. Але це сирість. І взагалі, в старій Одесі будинки з цегли не знайти. Навіть Одеський оперний театр побудований з ракушняку.



Попереду складна, закручена система підземних ходів. Лабіринт, в якому без карт практично реально трохи "блуданути" (то нам 8)). Тому, в нас був досвідчений провідник.
А під ногами, до сьогодні валяється стара бобінна плівка, нитки, а також є хаотичні позначки на стінах.

Бачимо технічні приміщення, які обслуговували сховище. Хоча ні, не сховище. Сюди радше личить назва ЗКП - захисний командний пункт, враховуючи глибину залягання та розміри об'єкту.



Одна з атракцій шахти - це настінні написи, та розписи різних часів існування об"єкту. Тут є і технічні написи щодо видобутку ракушняку, є і написи солдатів словацького корпусу Вермахту, які переховувались тут певний період під час ІІ світової війни, є просто надписи і малюнки післявоєнного періоду впродовж до наших днів. Всі вони цікаві, хочеться розглядати. Але є один нюанс, всі вони намальовані чимось чорним (можливо вугіллям) та легко стираються пальцем. Від чого в нас виникли деякі сумніви щодо їх автентичності. Хоча, можливо наші здогади і не вірні. Хочеться вірити, що вони дійсно збереглись.



Зверніть увагу на дати












Портрет "красуні" минулих літ.


Як бачимо, там зліва хтось робив писав не  зовсім вдалу копію.


Систему ходів катакомб починаючи з п'ятдесятих років суттєво укріплювали. Мурували переважно залізобетонні арки, та потовщували стіни.
Що цікаво, через високу вологість, цементна суміш виглядає так, що ніби це було зроблено кілька днів тому, тобто свіжою.



Одне з місць, де через вузьку вентиляційну трубу долаючи тридцяти метрову глибину попадає всередину природнє світло.


Залишки амперметра в електричній шафі, 1949 рік. Ось такий олдскул. Шкода що не цілий.


Деяку лепту до руйнації обліку сховища привели змагання страйкбольних команд на тему гри Сталкера.

А й справді, атмосфера тут відповідна.
Вартує лише звернути увагу на ці гермодвері. В нас такі рідкість. Стандарт минулих років.


Залишки кінотеатру, залу засідань. Видно ще декоративні гіпсові фризи на стінах. На жаль, через відсутність ширококутника світлина не передає побаченого.


Можна побачити і інші роботи каменярів - майже художня різьба, і як наслідок чийсь барельєф.




Женя не побоялась спуститись в катакомби незважаючи на гіпс! Ось що значить жінка експлорера  ;)


Тут, як і в печері, є місце для сну, кухні, туалету. А також, місце з чистою, смачною та прохолодною водою.


Ракушняк у розрізі


Погляд наверх, а там ось така гарна кладка. Вже забув, що це. можливо карстова воронка.


Друся фотографує породу


А це - так звані груші. Вони створені для укріплення, моніторингу та стабілізації нависаючої породи. Розташовані в більш просторих приміщеннях.




Вже й не зауважили, як покинули територію бомбосховища. Зміни були не відчутні, ми вже на сотні метрів пройшли вглиб шахти.

Грибок, на залишених балках ефектно розрісся


Багато де з'явилось кальцитових утворень, схожих на тоненький лід


Укріплення аварійної стелі


Незважаючи що дехто з нас "шпацерував" у в'єтнамках, всі з легкістю долали водяні перешкоди ти низькі, метрової висоти переходи. На щастя, ніхто не травмувався.


Шахту перерізає природна, карстова печера.




Добрались до повноцінного, вентиляційного ствола шахти. Під металевою плитою, кілька метрів дуже прозорої води. З драбинкою, яка нікуди не веде.


А це, вид на гору. Десь там можна вибратись, або ж навпаки, пробратись сюди.


А це, досить незвичне явище. При бурінні для прокладки свай, попали акурат в катакомби.


Тепер, після невеликого штрафу за це і ще кількох паперів, частина катакомбного приміщення, де попала "голка цивілізації" назавжди буде ізольоване від решти.

Ось і все. Частинку підземної Одеси ми побачили, наш невеликий чорноморський етнотур можна вважати завершеним.



Дякую всім за гарну компанію.

Обговорення теми тут
Фото тут
Розшарити F VK G+
Meine Ehre heißt Treue