- І як воно, в порівнянні з нелегальний спуском? – спитав у нас Начальник рудинка після екскурсії.
- Зовсім по інакшому! – відповів я та показав йому обидва великі пальці вверх.
Бо й справді, порівнювати нелегальний спуск у соляну шахту з її офіційними відвідинами дуже важко. Обидва варіанти мають як свої плюси, так і мінуси. Це як порівнювати шальону ніч з коханкою десь в мотелі під містом і комфортабельний вечір на дивані з дружиною в себе дома. У першому випадку це було напівлегальне проникнення у вузький та вологий прохід, досхочу часу на неї, вона - все ще загадка, але роби що душа забажає. Натомість тут ми мали комфорт та доступність законного спуску. Правда з фіксованим часом та графіком зміни от сих до сих(щоб діти бува не прокинулися). У нас були спільні інтереси та вичерпні відповіді на всі наші запитання.
Жовте у воді це Золото, його куски вони і шукають
Підземне Соляне Озеро - луговня
навіки вічні Амінь
Метро Трускавець - Львів
Юрій Садовий присвятив своє життя соляним шахтам. Він на них виріс, він їх любить і з усіх сил старається їх зберегти. Саме цей чоловік провів нам теоретичну підготовку перед спуском в
Калуші. Саме він і допоміг організувати ці лет(г)альні відвідини нашої багаторічної Мекки – останньої діючої на Галичині соляної шахти.
Минаємо Шляк-Баум зразу за вокзалом, охоронець попереджений, тож пускає нас без зайвих запитань.
Ліворуч Кюбек, праворуч
ствол Новий. Це останній з діючих могикан на Галичині. В Стебнику ми були о 9 ранку, чим раньше тим краще. На ганку нас вже чекав п. Юрій та головний геолог Шахти. Він і проводитиме нам всю екскурсію.
Далі йдемо до Начальника рудника. Разом з базовим інструктажем із техніки безпеки ми отримуємо надодачу ще добрячу порцію люлєй. За всіх наших колег по хоббі що лазять в шахту нелегально, а потім викладають фото вибухівки з неї. За варятів, що лишають електровоз у дальніх тунелях, за Ваххх кого чисто випадково спалили коли йшли закривати кришку люка на колодку, за нолайферів, школьніків і так далі. Ми ж запевняємо п. Начальника у своїй добропорядності, що ми завжди ходили самі, мочилися тільки у вентстволи та все ставили назад на місця. Орієнтувалися ми лише по табличках на стінах та компасу в кишені, ніхто нас не водив. Це його троха заспокоїло, тож зрештою ми підписали купу паперів і пішли переодіватися!
О кайф!!! Ти не робиш це в темноті на морозі десь на ничку за закинутою будівлею… Ти маєш як нормально стати, куди спертися, де покласти свої штани. Не потрібно весь час оглядатися, та й пальці зовсім не задубіли! Далі нам, як справжнім шахтарям, видають алюмінієві номерки на спуск які ми тут же і здаємо Пані на ліфті. Ще пять хвилин суматохи і от уже вітер свище повз наші вуха.
Двадцять хвилин вниз по людському ходку дорівнюють двом хвилинам на ліфті з парашутом. Саме так, з парашутом. В разі обриву тросу він обовязково розкриється (і не сумнівайтеся) та врятує наші пятки і дупи. А далі, несподівно для себе, ми опиняємося в місце дуже схожому на те, де
ми вже якось були. Протоптаною стежкою йдемо до старих австрійських конюшень тодішніх Тесл.
Стебник
Зараз ледве пройдеш, а колись тут коні бігали
Годівнички для Поні
Вичовгано кіньми
Новий учасник Експлорера
Перша шахта в Стебнику була
Кюбек названа в честь одного з засновників Австро-Угорської імперії. Австрійці тут видобували кухонну сіль яка в ті часи була дуже потрібною для харчування, виробітки шкіри і зберігання мяса на зиму. Потім з'явилася нова тема – калійні добрива. Якісний та безпечний харч без них є неможливий. Спочатку в Стебнику, а потім і в Калуші соляні шахти цвіли та процвітали. 60-і та 70-і роки застою в Радянському Союзі вважаються золотою епохою в житті наших Шахт.
Це все протривало аж до початку 2000-х років коли більшість шахт позакривалося. В ті часи вони вже виробили свій ресурс та вимагали значних інвестицій. Сильного попиту на їх продукцію ще не було. Тому Калуш і Стебник рудник номер 2 затопили росолами. Ідея була така, що вода працюватиме як домкрат і не даватиме просідати породі на поверхні. Та, на жаль, вчені прорахувалися. Вода, чи то пак Ропа, навпаки розмивала та розмягчувала породу. Це робило майбутні просідання навіть ближчими.
насосИ на дачу
Волога в повітрі окислює кристали. Якшо відколоти кусок то видно всю їх красу!
Єдина ціла шахта на всій Галичині є в Стебнику - номер 1. Навчені гірким досвідом інших шахт, тут нічого не затоплюють. Навпаки, є зміна десь з 20 людей що регулярно викачує звідси воду і підтримує шахту в робочому(сухому) вигляді. Спитаєтеся чому тут не добувають калій та не водять туристів? Все дуже просто! Бракує другого робочого ствола. Зараз спуск можливий лише через ствол «Новий». Та й той вимагає реставрації. А "Кюбек" мертвий. Згідно технології, по одному стволу подають вниз пусті вагонетки або туристів, а по іншому забирають їх повними назовні. В Стебнику, щоб це все було безпечно, то потрібно відновити обидва стволи. В разі аварії люди можуть загинути і не вибратися назовні через єдиний доступний вхід. Також вимагає модернізації і система провітрювання стволів, аби вентилятори на поверхні так не гуділи аж до пана Президента в Трускавець.
Тунель соляної шахти мінливий як характер незайманої дівчини. То він рівний та гладенький, наче Львівське метро. Потім з'являються тріщини або нерівності. А місцями в породі настільки багато глинизни, що весь прохід потрібно укріпляти металом. Мораль така: чим більше в породі солі, тим вона твердіша. А там де глина – все сипиться і прохід аж розпирає.
Природа потроху бере своє і поглинає діяльність людини
От вам і сюжет про Львівське метро, а ствол прокладений ще в 60-х роках
Коли не було «Електрифікація + Радянська влада» то всі вагонетки тягали коні. В Стебнику так тривало аж до 60-х років 20 століття. Після місяця роботи в шахті молоді жеребці сліпнули. Їх виводили на поверхню, давали ще місяць відїстися а потім рубали на м'ясо. Зараз в шахті є колія, а над стелею висить трос до якого колись кріпили лампи освітлення. Правда вже нічого не видобувають, вогонетки лежать розкидані ніби після атомного вибуху. Та з тих часів залишилися стайні, стійла і кормушки. Дуже незвично було бачити глибоко під землею ознаки таких немеханістичних істот як коні.
А далі пішли знамениті луговні. Їх тут значно більше десяти. Луговні були колись потрібні щоб розчинити суміш сіль + глина у воді. Тоді глина опадала, а сіль у вигляді ропи виводили наверх по трубах. Зараз від них залишилися просто величні пустоти з ропою на дні. Кинеш гілочку в таке «озеро» і за кілька днів витягнеш витвір Снігової Королеви. Зі стелі луговні звисають куски камяної глини, що дзеркально відображається внизу. Вода в луговні вимила зі стелі сіль, а нерозчинні частинки лишилися висіти, наче
протигази в Чорнобилі. "Хабарництво" тут заохочується. То ж ми напаковуємо повні кишені магічних кристалів солі.
<![CDATA[<a href="http://www.youtube.com/watch?v=d_DkewVzP6M" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=d_DkewVzP6M</a>]]>
Сюди пан ходив нюхати сіль
Вперше в аж таких глибоких підземеллях
Дошка пошани
Дуже приємно було відвідати населене людьми Депо. Це, напевно, найживіше та найзатишніше місце у всій шахті. Тут завжди помітні сліди перебування людей у вигляді активних робочих місць, записів в журналі відвідувань та харчів на столі. Навіть проскакує якась аналогія з космосом і населеною станцією "Мир". Колись ми посеред ночі читали записи в "журналі відвідувань" зроблені цими людьми. Так ми пересвідчувалися що шахта пуста і тут безпечно. Зараз ми вітаємося за руку та слухаємо їх враження про наше
відео з катання на їхньому ж локомотиві. Так і хочеться крикнути «Та то я знімав!». Та шось стримує. Для нас це розвага, для них це робота.
Наш поїзд
А нам колись була попалася якась простацька ручка
Їдуть на зміну
Начальник "поїзда"
Коротше в Луговні ми застрягли надовго. Як відомо, Дрочерство - це процес тривалий, а фотодрочерство тим більше. Поки ми все пофоткали та підсвітили, то треба вже було бігти далі, на другий горизонт. Я вже давно засвоїв що найнеобхідніша річ в поході з фотодрочерами це – сідачка або піддупник з каремата. Щоб не так харитися коли їх чекаєш.
Та час в луговні не минув даремно. Ми дізналися що корінь «Гал» означає сіль. Не даремно були племена Галів, місто Галич і так далі. Ми виміряли рівень радіації в шахті. І тут найцікавіше! Посеред нейтральної соляної породи рівень радіації був майже нульовий, 0.05 uSv. Та коли ми наближалися до порід з калієм, то фон зростав аж до 0.4uSv. А це вже перевищення санітарної норми! Нічого небезпечного, якщо ти тут кілька годин. Та в довготривалій перспективі, як для постійного місця праці, це може становити небезпеку. За «зміну» ми заробили майже половину дози як
за день в Чорнобилі.
Не фотодрочери
Наші ангели охоронці
Почуваєшся як пилинка радіації в трахеї курця
Вентиляційний ствол револьвера
Добуваємо хабар
Всі тру-геологи ходять в шахту з таким от молотком
Клітка Цербера
Вкраплення серця на день Валєнтіна
Наша планета потроха остиває і від цього всихається. Відповідно і стискає метал всередині шахти
Спуск до луговні
Всередині Луговні
Місяцева земля
Тут ростуть кристали
А ще кажуть що в природи не буває прямих кутів
Шукають біле золото
Автентичний деревяний молоток
Суперсиметрія в луговні
Цю почесну місію довірили Рою
Для чого потрібно два стволи в шахті нам вже розповіли. А от для чого потрібно два горизонти? Та все дуже просто! На тому що перший горизонт (верхній) підривають руду. На тому що нижній горизонт, руду з камер дістають ковшами і транспортують наверх. Власне ці камери(сотні кубічних метрів пустоти) і утворюють порожнини які загрожують нам всім проваллями на поверхні. На щастя, в Стебнику шахта номер 1 ціла та доглянута. Води тут нема, внизу є люди що за всім спостерігають і які вживуть необхідних заходів у разі небезпеки. Аналогічно, як і доблесні МНС-ники, що всю дорогу супроводужвали нашу групу та слідкували аби нічого не сталося.
В персепктиві повинні були ще виникнути 3 і 4 горизонти. Їх навіть почали були розробляти. Та, на жаль, закинули. Зараз вони відкачані (включно з 4-им), доступні але дуже аварійнонебезпечні.
На другому, безпечному горизонті, нам показують зруйновану комору. Це місце в яке скидали породу з вагонеток для подальшого подрібнення. Без комори техпроцес видобутку руди є неможливим. Бо з камери виходять каменюки розміром з вагон. Їх спочатку подрібнюють в губчатому пресі. Після цього менші каменюки везуть наверх на поміл в кульовому барабанному млині.
Уххх, йдеш по шахті, а запахи так і говорять твому мозку ніби ти вдома. Цей неперевершено-стерильний смак соленого повітря можливий лише тут. Ти вдихаєш його на повні груди скільки є сили. На ничку, поки ніхто не бачить, закорковуєш ще троха цілющого повітря в порожні пляшки з-під Пепсі. Цей запах лікує легені і мозок. Він заставляє усвідомити цінність надр землі. До речі, сіль в наших краях утворилася від висихання праісторичного моря багато мільйонів років тому. Іншого джерела солі в природі не існує.
Кристали калію
Кюбек
Всі дивляться як полетів вниз москаль
Змогли побудувати з нуля в 1852 році, зможуть відновити з електрикою і екскаваторами в 2020 році!
Такими драбинами ми колись сюди спускалися
А такими піднімалися
Якшо за шахтою не слідкувати, то земля її дуже скоро поглине що і сліду не залишиться
Самотній диспетчер
Очікуючи на електричку
Автентична ікона святої Варвари, захисниці Шахтарів
Криві рейки - це не до нас!
Фоткаємо капличку, вхід на другий горизонт та прапор Експлорера на фоні ліфта. На жаль, наш час підійшов до завершення. Діти прокинулися і пора йти переодіватися в чистий одяг та приділяти їм увагу. На поверхні персонал шахти пригостив нас чаєм з пряниками. Це все відбувалося в ТРУ промисловому приміщенні на лавці зробленій з батареї. Батарея була приємно тепла. Прощаємося наче з членами сімї та йдемо дивитися в музей гірського промислу що навпроти. Привітний та дружній колектив нас запрошує приїхати знову. Ми дякуємо та думаємо коли б то знайти на це час.
<![CDATA[<a href="http://www.youtube.com/watch?v=9kKGA3BheLw" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=9kKGA3BheLw</a>]]>Насправді все вийшло дуже круто і приємно! Ми перефотографували та зберегли для історії ще один об'єкт. Чудова та пізнавальна екскурсія яка нам дуже сподобалася. "Стебник" - це унікальна в своєму роді шахта. Унікальна соляна атмосфера тишини, стерильності та спокою всередині. Таке мало де можна побачити! На жаль вона поки що не приймає туристів з Трускавця та інших міст. А могла би...
Дуже сподіваюся якось сюди ще раз потрапити, але вже в складі якоїсь безіменної туристичної групи що сотнями будуть сновигати взад-вперед. Або може Китайці викуплять ці шахти та вкладуть в них свою працю і гроші. Бо ж рис на їх безкраїх полях без добрив не ростиме!
Дякую ще раз всім хто долучився до організації та проведення/відвідування екскурсії. Викладайте, будь-ласка, сюди свої враження, фото і відео!
Telegram чат
Facebook
Instagram
Напишіть нам
Donate Експлореру
Тема: Підземний Стебник або офіційна Екскурсія в діючу Соляну шахту (Прочитано 588 разів)
