Підземний Стебник або офіційна Екскурсія в діючу Соляну шахту

[Golem]

- І як воно, в порівнянні з нелегальний спуском? – спитав у нас Начальник рудинка після екскурсії.
- Зовсім по інакшому! – відповів я та показав йому обидва великі пальці вверх.









Бо й справді, порівнювати нелегальний спуск у соляну шахту з її офіційними відвідинами дуже важко. Обидва варіанти мають як свої плюси, так і мінуси. Це як порівнювати шальону ніч з коханкою десь в мотелі під містом і комфортабельний вечір на дивані з дружиною в себе дома. У першому випадку це було напівлегальне проникнення у вузький та вологий прохід, досхочу часу на неї, вона - все ще загадка, але роби що душа забажає. Натомість тут ми мали комфорт та доступність законного спуску. Правда з фіксованим часом та графіком зміни от сих до сих(щоб діти бува не прокинулися). У нас були спільні інтереси та вичерпні відповіді на всі наші запитання.



Жовте у воді це Золото, його куски вони і шукають


Підземне Соляне Озеро - луговня


навіки вічні Амінь


Метро Трускавець - Львів


Юрій Садовий присвятив своє життя соляним шахтам. Він на них виріс, він їх любить і з усіх сил старається їх зберегти. Саме цей чоловік провів нам теоретичну підготовку перед спуском в Калуші. Саме він і допоміг організувати ці лет(г)альні відвідини нашої багаторічної Мекки – останньої діючої на Галичині соляної шахти.

Минаємо Шляк-Баум зразу за вокзалом, охоронець попереджений, тож пускає нас без зайвих запитань. Ліворуч Кюбек, праворуч ствол Новий. Це останній з діючих могикан на Галичині. В Стебнику ми були о 9 ранку, чим раньше тим краще. На ганку нас вже чекав п. Юрій та головний геолог Шахти. Він і проводитиме нам всю екскурсію.

Далі йдемо до Начальника рудника. Разом з базовим інструктажем із техніки безпеки ми отримуємо надодачу ще добрячу порцію люлєй. За всіх наших колег по хоббі що лазять в шахту нелегально, а потім викладають фото вибухівки з неї. За варятів, що лишають електровоз у дальніх тунелях, за Ваххх кого чисто випадково спалили коли йшли закривати кришку люка на колодку, за нолайферів, школьніків і так далі. Ми ж запевняємо п. Начальника у своїй добропорядності, що ми завжди ходили самі, мочилися тільки у вентстволи та все ставили назад на місця. Орієнтувалися ми лише по табличках на стінах та компасу в кишені, ніхто нас не водив. Це його троха заспокоїло, тож зрештою ми підписали купу паперів і пішли переодіватися!

О кайф!!! Ти не робиш це в темноті на морозі десь на ничку за закинутою будівлею... Ти маєш як нормально стати, куди спертися, де покласти свої штани. Не потрібно весь час оглядатися, та й пальці зовсім не задубіли! Далі нам, як справжнім шахтарям, видають алюмінієві номерки на спуск які ми тут же і здаємо Пані на ліфті. Ще пять хвилин суматохи і от уже вітер свище повз наші вуха.

Двадцять хвилин вниз по людському ходку дорівнюють двом хвилинам на ліфті з парашутом. Саме так, з парашутом. В разі обриву тросу він обовязково розкриється (і не сумнівайтеся) та врятує наші пятки і дупи. А далі, несподівно для себе, ми опиняємося в місце дуже схожому на те, де ми вже якось були. Протоптаною стежкою йдемо до старих австрійських конюшень тодішніх Тесл.

Стебник


Зараз ледве пройдеш, а колись тут коні бігали


Годівнички для Поні




Вичовгано кіньми


Новий учасник Експлорера


Перша шахта в Стебнику була Кюбек названа в честь одного з засновників Австро-Угорської імперії. Австрійці тут видобували кухонну сіль яка в ті часи була дуже потрібною для харчування, виробітки шкіри і зберігання мяса на зиму. Потім з'явилася нова тема – калійні добрива. Якісний та безпечний харч без них є неможливий. Спочатку в Стебнику, а потім і в Калуші соляні шахти цвіли та процвітали. 60-і та 70-і роки застою в Радянському Союзі вважаються золотою епохою в житті наших Шахт.

Це все протривало аж до початку 2000-х років коли більшість шахт позакривалося. В ті часи вони вже виробили свій ресурс та вимагали значних інвестицій. Сильного попиту на їх продукцію ще не було. Тому Калуш і Стебник рудник номер 2 затопили росолами. Ідея була така, що вода працюватиме як домкрат і не даватиме просідати породі на поверхні. Та, на жаль, вчені прорахувалися. Вода, чи то пак Ропа, навпаки розмивала та розмягчувала породу. Це робило майбутні просідання навіть ближчими.

насосИ на дачу






Волога в повітрі окислює кристали. Якшо відколоти кусок то видно всю їх красу!




Єдина ціла шахта на всій Галичині є в Стебнику - номер 1. Навчені гірким досвідом інших шахт, тут нічого не затоплюють. Навпаки, є зміна десь з 20 людей що регулярно викачує звідси воду і підтримує шахту в робочому(сухому) вигляді. Спитаєтеся чому тут не добувають калій та не водять туристів? Все дуже просто! Бракує другого робочого ствола. Зараз спуск можливий лише через ствол «Новий». Та й той вимагає реставрації. А "Кюбек" мертвий. Згідно технології, по одному стволу подають вниз пусті вагонетки або туристів, а по іншому забирають їх повними назовні. В Стебнику, щоб це все було безпечно, то потрібно відновити обидва стволи. В разі аварії люди можуть загинути і не вибратися назовні через єдиний доступний вхід. Також вимагає модернізації і система провітрювання стволів, аби вентилятори на поверхні так не гуділи аж до пана Президента в Трускавець.

Тунель соляної шахти мінливий як характер незайманої дівчини. То він рівний та гладенький, наче Львівське метро. Потім з'являються тріщини або нерівності. А місцями в породі настільки багато глинизни, що весь прохід потрібно укріпляти металом. Мораль така: чим більше в породі солі, тим вона твердіша. А там де глина – все сипиться і прохід аж розпирає.

Природа потроху бере своє і поглинає діяльність людини






От вам і сюжет про Львівське метро, а ствол прокладений ще в 60-х роках


Коли не було «Електрифікація + Радянська влада» то всі вагонетки тягали коні. В Стебнику так тривало аж до 60-х років 20 століття. Після місяця роботи в шахті молоді жеребці сліпнули. Їх виводили на поверхню, давали ще місяць відїстися а потім рубали на м'ясо. Зараз в шахті є колія, а над стелею висить трос до якого колись кріпили лампи освітлення. Правда вже нічого не видобувають, вогонетки лежать розкидані ніби після атомного вибуху. Та з тих часів залишилися стайні, стійла і кормушки. Дуже незвично було бачити глибоко під землею ознаки таких немеханістичних істот як коні.

А далі пішли знамениті луговні. Їх тут значно більше десяти. Луговні були колись потрібні щоб розчинити суміш сіль + глина у воді. Тоді глина опадала, а сіль у вигляді ропи виводили наверх по трубах. Зараз від них залишилися просто величні пустоти з ропою на дні. Кинеш гілочку в таке «озеро» і за кілька днів витягнеш витвір Снігової Королеви. Зі стелі луговні звисають куски камяної глини, що дзеркально відображається внизу. Вода в луговні вимила зі стелі сіль, а нерозчинні частинки лишилися висіти, наче протигази в Чорнобилі. "Хабарництво" тут заохочується. То ж ми напаковуємо повні кишені магічних кристалів солі.

Сюди пан ходив нюхати сіль


Вперше в аж таких глибоких підземеллях




Дошка пошани




Дуже приємно було відвідати населене людьми Депо. Це, напевно, найживіше та найзатишніше місце у всій шахті. Тут завжди помітні сліди перебування людей у вигляді активних робочих місць, записів в журналі відвідувань та харчів на столі. Навіть проскакує якась аналогія з космосом і населеною станцією "Мир". Колись ми посеред ночі читали записи в "журналі відвідувань" зроблені цими людьми. Так ми пересвідчувалися що шахта пуста і тут безпечно.  Зараз ми вітаємося за руку та слухаємо їх враження про наше відео з катання на їхньому ж локомотиві. Так і хочеться крикнути «Та то я знімав!». Та шось стримує. Для нас це розвага, для них це робота.







Наш поїзд


А нам колись була попалася якась простацька ручка


Їдуть на зміну


Начальник "поїзда"


Коротше в Луговні ми застрягли надовго. Як відомо, Дрочерство - це процес тривалий, а фотодрочерство тим більше. Поки ми все пофоткали та підсвітили, то треба вже було бігти далі, на другий горизонт. Я вже давно засвоїв що найнеобхідніша річ в поході з фотодрочерами це – сідачка або піддупник з каремата. Щоб не так харитися коли їх чекаєш. :)

Та час в луговні не минув даремно. Ми дізналися що корінь «Гал» означає сіль. Не даремно були племена Галів, місто Галич і так далі. Ми виміряли рівень радіації в шахті. І тут найцікавіше! Посеред нейтральної соляної породи рівень радіації був майже нульовий, 0.05 uSv. Та коли ми наближалися до порід з калієм, то фон зростав аж до 0.4uSv. А це вже перевищення санітарної норми! Нічого небезпечного, якщо ти тут кілька годин. Та в довготривалій перспективі, як для постійного місця праці, це може становити небезпеку. За «зміну» ми заробили майже половину дози як за день в Чорнобилі.

Не фотодрочери :)


Наші ангели охоронці


Почуваєшся як пилинка радіації в трахеї курця


Вентиляційний ствол револьвера




Добуваємо хабар




Всі тру-геологи ходять в шахту з таким от молотком


Клітка Цербера


Вкраплення серця на день Валєнтіна




Наша планета потроха остиває і від цього всихається. Відповідно і стискає метал всередині шахти


Спуск до луговні




Всередині Луговні






Місяцева земля






Тут ростуть кристали


А ще кажуть що в природи не буває прямих кутів


Шукають біле золото


Автентичний деревяний молоток


Суперсиметрія в луговні




Цю почесну місію довірили Рою




Для чого потрібно два стволи в шахті нам вже розповіли. А от для чого потрібно два горизонти? Та все дуже просто! На тому що перший горизонт (верхній) підривають руду. На тому що нижній горизонт, руду з камер дістають ковшами і транспортують наверх. Власне ці камери(сотні кубічних метрів пустоти) і утворюють порожнини які загрожують нам всім проваллями на поверхні. На щастя, в Стебнику шахта номер 1 ціла та доглянута. Води тут нема, внизу є люди що за всім спостерігають і які вживуть необхідних заходів у разі небезпеки. Аналогічно, як і доблесні МНС-ники, що всю дорогу супроводужвали нашу групу та слідкували аби нічого не сталося.

В персепктиві повинні були ще виникнути 3 і 4 горизонти. Їх навіть почали були розробляти. Та, на жаль, закинули. Зараз вони відкачані (включно з 4-им), доступні але дуже аварійнонебезпечні.

На другому, безпечному горизонті, нам показують зруйновану комору. Це місце в яке скидали породу з вагонеток для подальшого подрібнення. Без комори техпроцес видобутку руди є неможливим. Бо з камери виходять каменюки розміром з вагон. Їх спочатку подрібнюють в губчатому пресі. Після цього менші каменюки везуть наверх на поміл в кульовому барабанному млині.

Уххх, йдеш по шахті, а запахи так і говорять твому мозку ніби ти вдома. Цей неперевершено-стерильний смак соленого повітря можливий лише тут. Ти вдихаєш його на повні груди скільки є сили. На ничку, поки ніхто не бачить, закорковуєш ще троха цілющого повітря в порожні пляшки з-під Пепсі. Цей запах лікує легені і мозок. Він заставляє усвідомити цінність надр землі. До речі, сіль в наших краях утворилася від висихання праісторичного моря багато мільйонів років тому. Іншого джерела солі в природі не існує.

Кристали калію


Кюбек


Всі дивляться як полетів вниз москаль


Змогли побудувати з нуля в 1852 році, зможуть відновити з електрикою і екскаваторами в 2020 році!


Такими драбинами ми колись сюди спускалися


А такими піднімалися :)


Якшо за шахтою не слідкувати, то земля її дуже скоро поглине що і сліду не залишиться




Самотній диспетчер


Очікуючи на електричку


Автентична ікона святої Варвари, захисниці Шахтарів


Криві рейки - це не до нас!


Фоткаємо капличку, вхід на другий горизонт та прапор Експлорера на фоні ліфта. На жаль, наш час підійшов до завершення. Діти прокинулися і пора йти переодіватися в чистий одяг та приділяти їм увагу. На поверхні персонал шахти пригостив нас чаєм з пряниками. Це все відбувалося в ТРУ промисловому приміщенні на лавці зробленій з батареї. Батарея була приємно тепла. Прощаємося наче з членами сімї та йдемо дивитися в музей гірського промислу що навпроти. Привітний та дружній колектив нас запрошує приїхати знову. Ми дякуємо та думаємо коли б то знайти на це час.

Насправді все вийшло дуже круто і приємно! Ми перефотографували та зберегли для історії ще один об'єкт. Чудова та пізнавальна екскурсія яка нам дуже сподобалася. "Стебник" - це унікальна в своєму роді шахта. Унікальна соляна атмосфера тишини, стерильності та спокою всередині. Таке мало де можна побачити!  На жаль вона поки що не приймає туристів з Трускавця та інших міст. А могла би...

Дуже сподіваюся якось сюди ще раз потрапити, але вже в складі якоїсь безіменної туристичної групи що сотнями будуть сновигати взад-вперед. Або може Китайці викуплять ці шахти та вкладуть в них свою працю і гроші. Бо ж рис на їх безкраїх полях без добрив не ростиме!

Дякую ще раз всім хто долучився до організації та проведення/відвідування екскурсії. Викладайте, будь-ласка, сюди свої враження, фото і відео!

[Roy]

Додам і своїх вражень.

Найперше, що вразило, то це як головний інженер показував мої фотки на моніторі, питався як туди потрапили та дякував за гарні кадри :)
А от за фото амоніту біля камери, викликало ще тоді збурення. По всім інструкціям він не мав там бути, і не так собі нічийно валятись. Що ж, був лишній раз перевірити безпеку в шахті.

Перед спуском. В затишній, старенькій кімнаті. Такий собі останній форпост колись великого підприємства. Тут можна поїсти, випити чаю, подивитись телевізор. Поруч душ, туалет.
А затишок тут створюють самі ж працівники, які найбільш віддані своїй професії.



1 горизонт



Конюшня, аналог депо. Коники трудились тут до 70-х років. А далі, на зовні вони вже були сліпими. І відправляли їх на бійню  :'(



А запах конюшні зберігся крізь роки



Насоси та майстерні, там же. Стеля в плавних формах, ніби її роками вода обмивала. Але ні, це потоки повітря згладжували форму.





Траверсний підйом



Пласти породи



Поколупали собі трохи полігаліту





Побували в двох луговнях, в одній сухій, та в тій, що заповнена ропою. Ці місця просто фантастичні. На моє переконання, одні з найкрутіших підземних локацій Галичини :) Чи то навіть й України ))





Тут ще й повиловлювали кристали галіту



Естетика діяльності бурильної машини



і ми



Погляд угору - на аварійний, старенький Кюбек



1852 рік!



Почекун в особі Електричкіна



Кімната зв'язку з диспетчером. Приємне лампове світло, автентичний телефон, все в дереві, кушетка. Кайф!



В шахтній капличці. Ікона, схоже принт початку ХХ століття. Цікаво виглядають камінці з місця добуття поруч, філігранно викладені. Композицію доповнюють яйця з полігаліту, які ідеально відшліфовані.



Ну ось і ми, що брали участь у експедиції.



Дякую керівництву шахти, Голему у організації екскурсії а також учасникам!

[Golem]

Дякую Рою за мега-круті фото! На них шахту видно навіть краще ніж очима! А фото з озера в луговні то взагалі бомба!

На прохання адміністрації я забрав світлини на яких видно працівників шахти та дозиметр.

[Олесь]

[Indigo]

Шахта символів

Особисто для мене від того спуску не було якихось особливих сподівань. Втім, я побачив там певні символи, - про які й напишу. Але почну з деталей, шо у прямому чи переносному значенні мене зачепили.

Як тільки ми спустились на перший горизонт і йшли коридором з низькою стелею, я кілька хвилин думав про якийсь дивний коротенький звук, шо час від часу виникав то на початку, то в кінці нашої міні-колейки в 10 чоловік. Я не міг звикнути до того, але й не встиг спитати що це я чую, бо в якийсь момент легенько зачепив каскою породу. Згодом кожен з нас якшо не втрачав головний убор, то часто вдарявся ним об стелю. Це перше, шо відрізняло рух цією шахтою від тих підземель, у яких ми були в 2016 році, - там інша висота стель, і рухатись легше. Тут низько, і БІЛЬША значимість касок. Вже після підйому дехто з нас розглядав подряпини на головному СИМВОЛІ шахтарів.
Втім, і шахтарі, і геологи, і рятувальники вже настільки звикли правильно і подекуди довго тримати шию чи спину зігнутою, шо рідко мали таку регулярну "зустріч" каски і стелі.

Вернусь до символізму, - що вже ледь не на порозі рудника, точніше на його фасаді: там досі є табличка на якій "Полімінерал", як не дивно, "є державним"! Хоча ще 2013 року він відійшов у приватну власність латифундиста Бахматюка - він є власником активів у аграрному секторі, також його фабрики виготовляють яєчний порошок. Він є магнатому №1 країни (а може і Європи)  по вигот. цього порошку.

Ліричний відступ у тему просідання під Стебником що сталось восени 2017 р. Воно виинкло внаслідок смунівних дій на руднику №2. Аби запобігти просіданням та іншим негативним наслідкам роботи (бездіяльності) рудника №2, був такий план, про який я дізнався від еколога з всесвітнього фонду дикої природи (WWF) А. Павелка у 2016 р.: свого часу відбулось розбиття активів тоді ще держпідприємтсва "Полімінерал" і проектами планувалось, що рудник №1 (який ми відвідали) працюватиме з метою заробляти гроші на консервацію рудника №2. Але цього не сталось. І рудник №2став чималим карстовим провалом-ямою.


абревіатура ДГХП трохи "заблікована" сонячним промінням. У ній буква "Д" якраз і означає ДЕРЖАВНЕ.


Рід Бадені на Львівщині є відомим - так у Буську є палац графів Бадені.
За Польщі у шахті був так званий "Панський ходок", - місце де з лікувальною метою могли перебувати власть імущі. Зараз цю ідею відродити нелегко, бо тре інвестувати значну кількість ресурсу в техніку, безпеку, людей, піар...

Однак символом спроби заснування тут спелеолікарні в наші часи є скляні дошки. Їх залишили тут у коридорі для визначення кількості пилу в шахті.
Як нам пояснили наші ведучі-геологи, ті дошки мали забрати у лабораторію для подальших досліджень підземного повітря на предмет запилення середовища і подальших висновків для ймовірної роботи тут лікарні.  Втім, так і ніхто не прийшов їх забрати для тих самих лабораторних досліджень. Повноцінна спелеолікарня є у Солотвино (Закарпаття) - і вона торік здається закрила частину своїх підземних "палат" чи взагалі всі.

Найвідомішою підземною спелеолікарнею світу є шахти у Веєлічці (Польща, недалеко від кракова). І цю географічну назву ми ще згадуватимемо.

Втім, лікувальну функцію ці підземелля все ж трііііішечки виконують, - частенько геологи чи шахтарі беруть з луговні ропу і доставляють її на поверхню. Там продають чи дарують її астматикам або просто домогосподаркам (навіть у домашніх умовах на кухні можна випарити з неї сіль!). На жаль я забув з якого об'єму ропи вийде 1 кг солі. Коли працівник шахти діставав спеціальним інструментом (ковшем на довгій жердині) ропу з озера, це мені ДУЖЕ і ДУЖЕ нагадало теперішній герб Стебника. отакий символ тяглості століть: хоч Середньовіччя вже давно позаду, але ковшами, як і тоді, працюють аби користуватись цілющими властивостями ропи.

До речі я у неї занурив палець на якому мав рубець, - нічого зовсім не пекло. На березі озера я знайшов такий дерев'яний молот.


Про дерево: воно як матеріал добре витримує умови підземелля, бо на відміну від металів не піддається окисленню. Геолог: "Якшо з поверхні спустити сюди якийсь металевий інструмент, навіть зовсім новенькі пласкогубці, попрацювати ними тут годину-дві, то на поверхні вони покриються іржею, - всьо. Іони солей потрапляють у мікропори, роз'їдаючи метал зсередини і ніякий салідол не поможе."

Деревом утрамбовані стежки "кімнати", що називається "Кінський ходок": зигзагоподібної, видовбаної так, щоб крутий підйом змогли пройти коні. По ширині тої стежки так і не скажеш, - від тих часів,коли вони працювали, тут багато змінилось і зараз тут хіба поні міг би пройти.


В сухій луговні дуже відчувалась різниця коли ступав неоднорідною її "підлогою": спершу під ногами була рипуча сіль, - це нагадувало ходіння першим легким сінгом. Потім під ногами було шось м'яке, ніби суха глина, і крокування ним було майже беззвучним. А от направду вражали під ногами величенькі тріщини, - шириною 3-5 см, і глибиною 20-30. Може здатись, ніби ходити між ними ризиковано. Та ніхто у ті порожнини не став, не загруз, і вони нормально витримали вагу наших тіл. Хоча я подумавшо буде якщо потрибати тут, але все-такий здоровий глузд і техніка безпеки є важливішими цікавості.

ДЕПО:
Вагонетки є до певної міри символом,- вони ж бо робочі, й ніби чекають як хтось знову їх повноцінно запустить саме в роботу, а не в стан утримування-очікування. Так, на одні з балок я побачив напис з абревіатурою "ПТО 2020 р." Хто зна що тут буде в наступному році, але техніка тоді, начебто, має бути готовою до експлуатації. також символ готовності та очікування ЧОГОСЬ.


Коли геологи детально розповідали про ті всі -гіліти, я зрозумів, що було б круто використовувати цю шахту якшо не в лікувальних-туристичних цілях, то у навчальних. Подумайте тільки: територія, що має деякі спільні ознаки у корисних копалинах-мінералах тягнеться від Польщі (та ж Вєлічка) через Галичину-Прикарпаття аж до Румунії! Лише в Західних областях України є як мінімум три універи, де ці всі речі вивчають і досліджують: ЛНУ Франка, Політех та Івано-франківський нафти і газу (це лише ті, що я знаю). Чи могли б у шахтах проводити якісь практичні заняття/проходити практику студенти? Так, - якщо в тому були б зацікавлені причетні до цього сторони. Але знову ж таки нема належних умов.

ТУРИЗМ: Так, потенціал для туризму безумовно тут є. Але нема належних технічних умов безпеки, тому це на жаль поки що утопічна ідея.

Ще одне досить маловідоме використання шахт описав нам інженер у адмін. будівлі, перед прощанням: у Канаді є схожий рудник, де одні горизонти є для туризму, а інші - для консервації токсичних відходів. Технологічно їх безпечніше та дешевше утримувати саме у шахтах, де видобувають солі. І шо важливо, той канадський рудник повноцінно заробляє сам на себе тим, що підтримує належні умови для захоронення токсичних відходів, та створює нові місця таких складів.

Є ше значна частка інформації, що з різних мотивів тут не пишу або просто забув і в принипі її важко було запам'ятати, але геологи її розповідали, розповідали... Та після цього дуже змінилось моє уявлення про таку споруду як соляна шахта, і маю чітке поняття хто зараз у ній працює та навіщо.

[Golem]

Вже от як три роки минуло з часу наших офіційних відвідин цієї шахти. За цей період так в неті нічого толкового про неї і не зявилося. Тому я вирішив підняти цю тему знову. Взяв старі фотки і відео зі звітів в цій темі, трохи підчистив свій текст і виклав на Фотографіях Старого Львова. Як вийшло можна подивитися тут

[Андрій74]

То може офіційно організуєш екскурсію,думаю бажаючий відвідати буде багато?