Печери на горі Ключ (коло водопаду «Кам’янка» неподалік Сколе )

[Golem]

«А шо, там є печери?!» - неодноразово чули ми в процесі підготовки до подорожі. Справді, печери у Львівській області це дивина, а ще й у Карпатах – тим більше. То ж здивування людей було очікуваним і тільки стимулювало нас дослідити та описати цей об’єкт.

В головній залі печери


Ми втікаємо від світу в гори. Але ж наскільки надійніше можна сховатися від всіх не просто в горах, а у справжній гірській печері! Перша моя ничка була під Петросом. Правда це трохи далеченько від Львова. В інтернеті ходили чутки про печери на горі Ключ, Сколівський район. Це лише година-півтора їзди від Львова. Фотографій і координат печери не було. А основний наголос робився що там небезпечно і краще туди не йти. Але ж де небезпечно там і цікаво!

Місце поруч з печерою


Перший пішов!


Ось короткий підсумок нашої мандрівки:

1)   Ми відшукали і дослідили печеру «Трьох Кажанів». Часу на спуск у другу печеру(Семи Кажанів) в нас, на жаль, не залишилося. Обидва входи знаходяться поруч.
2)   Печера «Трьох кажанів» як і описувалося є глибока, ~20м вертикального перепаду. Вона простора, ~100 метрів ходів. Четверо людей почуваються в ній цілком комфортно. Влізеться і десять.
3)   Спуск в печеру вимагає альпіністського спорядження. Без нього це, наразі, є неможливим
4)   Дно печери сухе навіть попри місячні дощі. Стіни вимазані глиною та вкриті каплями вологи. Повітря тут цілком достатньо, за чотири години перебування ми і половини не видихали.
5)   Всередині холодно і сиро. Фліс, водонепроникна куртка, і такі ж рукавиці зроблять ваше перебування комфортним.
6)   Є кілька бокових відгалужень які закінчуються вузькими щілинами. Худі спелеологи пролізуть.
7)   Лише в одному місці я виявив людські сліди на глині. А так то печера недоторкана. Була до нас ☹
8 )   Печера знаходиться орієнтовно 2 км від озера Журавлине коло «Острова Пасхи». Попри неї йде надійна стежка. Самого входу в печеру зі стежки не видно. Він розташований в такому місці що випадково не провалишся.
9)   Джерел води близько коло печери немає. Але є місце для стоянки захищене від дощу.
10)   Стан печери доволі стабільний. Явних небезпек обвалів немає.

Вертикальний спуск в головну залу печери


Починають рости сталактитики


Літаючий камінь над продовженням печери


Підйом нагору


Від Львова до водопаду «Кам’янка» півтори години їзди на авто. Ми запаркувалися на початку підйому до озера Журавлине(Мертве) та почали переодіватися. Люди в синіх комбінезонах та зі шнурками на шиї явно диссонували з гламурно – шашличною атмосферою навколо. Та щойно ми минули заболочене озеро як відчули той дикий та загадковий дух Карпат. Ця неповторна суміш вологих тропічних джунглів з домашністю гобітанських рельєфів до дна наповнила наші легені.

Дорога до печери


Ця скеля позначена на карті як вхід в Печеру


Печери коло гори Ключ були відкриті ще у 80-х роках. Та, на жаль, якогось внятного опису в інтернеті, топозйомки чи фотографій звідти я так і не знайшов. То ж ми, Дослідники Львова та Навколо, вирішили самостійно заповнити цю прогалину.

Його досвід промислового альпінізму нам став в нагоді


Вхід в печеру «Трьох кажанів» позначений на Вікімапії та Open Street Map. Від водопаду до входу йти, надійною протоптаною стежкою, менше години часу. Перепад висоти незначний. Але насправді печера не там а троха збоку.

Тут ми були лишили рюкзаки і пішли шукати вхід


Перший залаз


А всередині доволі просторо


Не печера, але дуже на неї схожа


Який то кайф нарешті дихати свіжим карпатським повітрям, а не випарами Полтви.


Веган найшов вхід, гоу туди!


Цілком очікувано що вхід в печеру виявився дещо поруч з точкою на карті. Імовірно це зроблено навмисно, аби люди без спелео-досвіду не завдавали клопоту рятувальникам. Ми розділилися і доволі швидко знайшли аж чотири входи під землю. Жодних стежок, місць від вогнищ чи, тим більше, сміття коло входів в печери не було. Напевно що тип спуску та відсутність «позолочених кристалів» внизу надійно відсікають охочих на легкі видовища.

Ми біля входів в печери. Ззаду Семи кажанів


Вхід в Печеру


Джонні вперше надів налобний ліхтарик, вперше спускався на мотузці і вперше був в печерах!


Сергій впевнено йде досліджувати надра планети!






Забігаючи наперід скажу шо все в нього вийшло на відмінно!


Красивий ліс поруч з Печерою


Нас було п’ятеро: DeadMeat_jun, Jonny, Electri4King, Веган який тільки прикидається і я. Побачивши дирку в землі ми тутже забули про жару, комарів і голод. Скинувши весь зайвий одяг ми, наввипередки, кинулися одівати на себе системи.

«Коли ти дивишся в безодню, кажани дивляться на тебе» - згадав я Ніцше і повис на мотузці на рівні сьомого поверху. Піді мною вузька щілина три метри завширшки і метрів сто завдовжки. Налобний ліхтарик ледве досвічує до її дна де клубком лежить решта мотузки. Стіни печери виблискують характерним білим грибком та каплями кришталевої вологи. Мене переповнюють неймовірно-гострі та екстремальні відчуття. Бо я перший спускаюся у невідому печеру з якою навіть фоток в інтернеті нема! Та й будь-яких ознак людей до нас, як ото надписів на стінах, відбитків на глині, бичків, фекалій чи потоптаного дна тут теж немає.

Для референсу. Стан мого одягу до спуску в Печеру


Я в головній залі


Сергій лишився на проміжній ділянці допомагати спускатися решті


там продовження печери


Про те що потім підніматися назад я стараюся не думати. Просто потроху відпускаю свій кінець вісімки і, неспішачи, їду вниз, притримуючи другою рукою страхівочний блок. Плавно торкаюся листяного дна і розумію: ще одна моя мрія здійснилася! Ці дванадцять років пошуків, тренувань та планувань були недаремні. То ж поки спускаються мої товариші я освоююся на новому місці.

Я стою в печері півтора - три метри завширшки і десь п’ятдесят метрів завдовжки. Дно печери це глина-листя-каміння. Печера утворилася тектонічним способом. Тобто це тріщина в породі під дією гравітації і землетрусів. Такі печери характеризуються мінливістю і нестабільністю.

Засипаний глиною тупиковий хід


Вид на стелю


Вид з трикутного каменю вниз у основну кімнату


Щілина піднімається вгору від підлоги і практично на половину висоти нашого спуску. Один кінець печери закінчується глиняним завалом. Але коло нього є перпендикулярна тріщина для дуже худих спелеологів. Інший кінець щілини впирається в характерний алмазоподібний камінь догори дригом. Він чимось нагадує те місце в церкві з якого священник каже проповідь. За цим каменем йде продовження печери.

Щілина перпендикулярна основному ходу


Джонні спускається до мене


Біла кофта була єдина якої йому не шкода


Додав цю фотку для відчуття простору, скільки тут спускатися


Його перший спуск в печери!


Десь метр ширини в найвужчому місці головної кімнати


Вид з заваленої сторони на спуск


Веган наступний




Всі на місці. Я поліз в продовження печери


Коли всі спустилися то ми пішли досліджувати що там далі. За трикутним каменем йде невеличкий схил і потім поворот ліворуч. Далі вертикальний спуск і невеличка кімнатка 2 на 2 метри. Це і є дно печери. Вниз йдуть хіба що вузькі ходи в які стікає вода під землю.

В цьому відгалуження ми знайшли невеличкий чорно-білий сталактитик. Він ріс на виступі над вертикальним спуском. Приємно однако 😊 Також в печері живуть симпатичні сині слизні що залюбки вилазять подивитися на світло спелеологів. А при спуску було вилетіло кілька кажанів. То ж печера є заселена.

Росте сталактитик


Стін під Сталактитом


підлога під Сталактитом




Саме дно печери


Веган загрозливо нависає наді мною. Недай Бог йому зірватися!


Сюди втікає вода з печери


Підніматися (жумаритися) назад ми вирішили з цього каменя. Так менша висота


Мешканець печери




Підйом це не спуск і тому чим голодніший ти є, тим легше тобі підніматися. Бо вага менша. Я йшов останнім тож встиг не тільки зголодніти, а й навіть трохи змерзнути. Порада на майбутнє брати з собою светр чи фліс. Як і у більшості печер, тут є свій мікроклімат. Температура десь 10 градусів, пара з рота точно йшла! 😊

Але стартуючи під нахилом з каменю слід уникати ефекту маятника


Третину відстані подолано


За Джонні я особливо переживав. Але він без пригод вибрався наверх!


Останнім був я. Тепер порівняйте стан одягу Добре шо ми всі взяли перезувне Ну і Електричкінг казав шо я був похожий на Суса. Не знаю чи це комплімент чи образа


Всі безпечно піднялися на поверхню. Насувалася гроза тож ми прийняли рішення швидко збігти до машини. Коло Мертвого озера нас зупинили дівчата.

- А це ви з печери спускаєтеся? - спитали вони у нас.
- А Ви звідки знаєте про цю печеру? - спитали ми їх у відповідь
- А що тут справді є печера? - відповіли нам дівчата питанням на питання.

Все просто. Такі ж щасливі та вимазані глиною обличчя були недавно у них самих в печері Атлантида. Не потрібно бути Шерлоком Холмсом щоб по наших шнурках, шоломах і налобних ліхтариках безпомилково визначити звідки ми йдемо. Пообіцявши їм написати цей звіт, який ви щойно дочитали, ми пішли лякати своїм виглядом відпочиванців на автопарковці.

Йдучи в печеру навіть і не розраховуйте бути чистими!




Печерні люди


Це озеро називають "мертвим" бо в ньому дуже характерно плпвають під водою колоди


Пошвидше би вже виросли і зїли тих всіх комарів


Place for Rest


Ура! нарешті добралися до чистої води


Шум і гамір людей водопаду Кам’янка явно диссонував з нашим печерним настроєм. Їсти тут якось було не комільфо. А от поїхати на сусідню гору Корчанка і щось пожувати з видом на тру-Бескиди це для нас . Тим більше що звідти відкривається чудовий краєвид на гору Ключ в якій ми щойно були.

На Корчанку можна виїхати навіть в дощ і на шосейній гумі. Але на Джимміку




Сколе і гора Ключ. В ній ми дві години тому були!


Обладнання Аерофлоту тут ще досі стоїть


Вид на Тру дрімучі Бескиди


Сподобалося? Зацікавив? Не прогавте! Восени, як здохнуть всі ці кляті комари, підемо досліджувати наступну печеру “Семи Кажанів”! Так шо пильнуйте наші плани!

План-схему печери додаю. Вона намальована по пам’яті. Розмірів при побудові плану я не дотримувався.

[Johnny]

Класна поїздка вийшла!
Оскільки мені наполегливо порекомендували не брати з собою телефон в печеру, то докину хіба буквально пару фоток з околиць:

[Electri4king]

До колекції скину і свої фото

1. Прибули на місце і готуємось до підйому


2. Обіцяли дощ


3.


4.


5.


6.


7.


8.


9.


10.


11. Golem вишукує потрібну нору


12. Розпаковуємось, я участі у спуску не беру цього разу..


13.


14. Johnny


15.


16.


17.


18.


19.


20. На вибросці: Веган


21. deadmeat_junior


22. Знову Johnny


23.


24. Вона вже не буде такою білою


25. Golem власною персоною. "Не лишайте мене тут!"


26. Чим не копія Суса?!


27.


28.


29.


30.


31.


32. Підніматися сюди повним привідом було жесть як весело)


33. Golem задумався над краєвидом...


34.


35.


36.


37.


38.


39.


40.


41.


42.


43.


44.

[Golem]

Дякую за детальний фоторепортаж. Фото номер 5 з лісом просто шедевр!  іСус теж получився нічого

Я лише довикладу фото самого фотографа Єдине шо в мене є.

[Golem]

Печера Експлорер

Цими вихідними ми (Stinger і Зелена Миша) дослідили ще дві печери в районі водопаду Кам’янка - озера Журавлине, Сколівський район. Одну з них ми перевідкрили заново і жартівливо назвали «Печера Експлорер». А так то вона називається Веселка. В цій печері дуже довго ніхто не бував. До нашого приходу вхід був засипаний великим камінням, трухлявим буреломом і ще надійно поріс мохом. Всередині печери я бачив слід на глині від кедів однієї людини і лотус на стіні.  Всередині печери є три великих зали і перепад висоти під сорок метрів.

Найпросторіша зала з усіх трьох печер




Без шнурка сюди краще не йти


Друга печера Семи Кажанів може заслуговувати на звання «Туристична Принада 2019 Року». Чому? Тому що вона розташована неподалік основних туристичних маршрутів коло Озера Журавлине. Всередину можна спуститися без шнурків, там відчути енергетику планети, набути базових спелеологічних знань, а також поспостерігати за кажанами. Та й просто з користю провести час. Люди деколи проводять на галявині коло водопаду Кам’янка цілий день. Хоча сам водопад і Озеро займають не більше ніж годину часу. Ну а далі просто сидять коло мангалу.

Замкова щілина гори Ключ


Вид з верхнього ярусу в західний зал. Туди можна пролізти низом




1992 рік. Якщо хтось знає цих людей - скиньте будь-ласка мені їх контакти. Цікавить топозйомка яку вони тоді робили


Обидві печери розділяє лише кілька метрів засипаних ходів. Впевнений що ці завали можна розібрати, а печери об’єднати. Тоді буде найбільша печера Карпат.

Потенційне об’єднання печер


З траси Київ- Чоп до водопаду Кам’янка та озера Журавлине (Мертве) йде добротна дорога з вказівними знаками. Описувати немає сенсу. Далі лишаємо озеро по праву руку і перед струмком йдемо стежкою вгору. Відгалужень немає, то ж десь за 40 хв ми виходимо до масивних скель. Ліворуч в насипах каміння знаходяться входи в печери.



Традиційна зупинка "щоб гулів не мали, кажани минали, гооолівоньки наші"




Вхід в печеру


Вхід в печеру Семи Кажанів має форму замкової щілини. Він розташований зразу навпроти входу в печеру Трьох кажанів. Спустившись по каміннях вниз ми попадаємо у перший зал. Він має форму довгу щілину і йде на південь. Висота залу метрів з десять, довжина сорок і ширина метр. В кінці залу є розгалуження. Кілька ходів засипано, але є пролаз праворуч.

Вхід зі сходинками внизу


Йдемо в глибину печери


Стеля доволі надійна


Нормальний сухий коридор, тут навіть тепло


Вхід позаду


Тут йде розгалуження. Основний хід праворуч


Також можна вилізти на камінь і попасти на верхній поверх. Там є простора кімната і потенційне продовження печери. А ще дуже багато кажанячого лайна.

Вид в залу продовження печери


Вид на захід (назад). Тут є щілини, треба досліджувати.


Стеля над залом і кажан


Стеля відносно міцна, нічого не планує падати


Стунгер просочився вниз і робить підсвітку


А ще корчить рожі


Пролаз у наступний зал йде на захід і складається з трьох етапів. Останній з них особливо вузький та підступний. Наче домоклів меч над твоєю плоттю нависає гострий камінь. Потрібно просочитися під ним. Влізтися можна лише ногами вперед на спині. Зате тепер ми попали в надра землі і є повністю відрізані від цього прикрого світу.

Пролаз в наступний зал


Ну шо, пішов перший!


Місця тут мало, то ж я просочився в Стінгера між ногами


А це вже фото по іншу сторону каменя


Гандзя: Ти мені там вважай!


Романтичне побачення в печері


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=ycfCyj4GW94" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=ycfCyj4GW94</a>

В цьому залі ми надибали трохи артефактів. На стіні висіла мацьопка алюмінієва табличка клубу любителів а..ізму «Сфера». На глині витиснутий 1992 рік. Згідно статті «У 1992 р. І. Турчин описує гравітаційні порожнини на хребті Ключ. Найбільша з них – печера Прохідний двір (520 м).» Роки збігаються. Крім того було ще кілька менш чітких настінних написів. Найновіший рік був 2000р. Тобто востаннє люди сюди спускалися ще девятнадцять років тому в до-цифрову еру без інтернет форумів та фотоапаратів.

Пікет що залишився після топозйомки


Мали з собою дітей?


Що тут може бути написано?


Двадцять сім років тому


Найстаріший надпис в печері, весна 92 року.


В кінці залу у напрямку на захід є продовження печери. Принаймні його далі просвітлює ліхтарик. Але вхід закриває великий камінь десь 1мх1мх0.2м. Його можна лебідкою відтягти і тоді відгребти дрібну гальку лопатою. Дуже ймовірно що це і є продохід в наступну печеру.

Нога зараз на камені який дуже добре було б посунути


За цим завалом видніється наступний зал


Вилізти назад без шнурків було складніше, але цілком рішабельно.











Смачно пообідавши готовою їжею з безполум’яних взрив-пакетів ми пішли оглядати решту отворів. Вони розташовувалися поруч печери Семи Кажанів і були наче лисячі нори, мали вхід і вихід. Ми оглянули п’ять штук, але назагал вони неглибокі та недовгі. А ще дуже сипкі. Один камінь чуть не розчавив моє серце, добряче налякавши Гандзю. Розчаровані ми збиралися вже йти назад до машини, але вирішили для порядку перевірити останній отвір.

Дуже зручно. Економить час в поході. Все вже готове і тепле без воглю!


Шукаємо вхід в наступну печеру


Ось ця непримітна щілина веде у величезну печеру Веселка!


Практично зразу ми зрозуміли що зірвали Джек-Пот. Каміння, що сипалося з-під ніг, летіло вниз довго і з характерним тунельним звуком. Вхід закривали оранжеві стовбури бурелому, настільки старі що кришилися голими пальцями. Ми відсунули одну брилу, Стінгер спробував піти вниз, але не влізся в отвір. Ну дуже вже він був вузький.

Я поліз у бокове відгалуження що йшло горизонтально. Раптом там буде вхід? Але це все були або тупіки або дуже вузькі щілини вниз. Щоб вилізти звідти мені прийшлося зняти шолом і просунути його вперед. Та не встиг я закінчити цю операцію як шолом зісковзнув і з лунким пластиковим звуком полетів у бездну. Падіння тривало добрячих кілька секунд.

Витримав падіння з висоти девятого поверху


Ми всі засумували. Цей шолом з нами ходить вже більше десяти років, дорогий як пам'ять. То ж ми зібралися силами та оголосили операцію «Порятунок рядового шолома.» Ми трохи зкинули вниз дрібних каменів, трохи покопали землю носком вібрамів. Тоді зсунули у провалля одну дебелу каменюку і вхід в печеру людського обрису.



Перших десять метрів печери це  стрімкий спуск вниз на південний-схід. Він закінчувався вертикальним колодязем. В нього власне це все і летіло. Далекобійний ліхтарик досвідчував до дна, воно було капець як далеко. Колодязь переходив у залу що йшла на схід. Шолома видно не було. Ліворуч можна було перелізти по каменю на кілька метрів вниз на проміжний майданчик. Звідси вже було видно весь зал і мацьопкий шолом на дні. Спуститися вниз так сяк можна було по камінню. Піднятися назад – лише по шнурку, занадто вже слизько та небезпечно. Загальний перепад висоти був десь на око коло 22 метри.

на проміжному майданчику. Сюди можна дійти без шнурка


А це вже спуск вниз. Шолом для масштабу


Проміжний майданчик з першої фотки


Дно колодязя куди все летіло зверху і де лежав шолом


Гандзя на проміжному майданчику


В кінці цього залу ми побачили найпрекрасніше місце за сьогодні. Це ще один зал десь зо три метри завширшки і двадцять завдовжки. Стіни в нього були рівні, наче з бетонію. Цей зал йшов строго на північ у напрямку печери Семи Кажанів. Дно залу було десь на 6 метрів нижче місця де був вхід. Стеля високо високо над головами. Само собою що тут були кажани. Чуйка підказувала що ці дві печери повинні от от з’єднатися. То ж потрібно буде прийти сюди ще раз, з ванночками, ночівлею та гітарою.

Масштабна зала в кінці печери


Дно зали


Довжина десь метрів тридцять-сорок.


В останній залі на стіні ми побачили вицарапаний знак лотоса. Він був акуратний, значно культурніший за хаотичні написи в Семи Кажанах. Це нас трохи розчарувало що ми тут не перші. Ну але нам все рівно повезло що шолом сюди звалився. Це нам було додало азарту копати вхід.



Це просто букви чи в буддизмі вони шось означають?


Жумаримося наверх, змотуємо шнурки та ділимося враженнями. Реально круто, цікаво та перспективно. Обов’язково хочемо вернутися сюди ще раз. Спробувати знайти прохід між двома печерами.

“ой тужаться, жумаряться
Дрібні ходи труть.
Там молоді Експло – Експлорики
У печеру йдуть” (с) Гандзя




Хоч в обох печерах нам на голову нічого явно не падало, але шоломи виручали добряче. То десь послизнешся і стукнешся, то просто зачіпишся за стелю. Тому рекомендуємо обов’язково брати їх з собою. Як і змінний одяг. Вийти чистим з печер навряд чи получиться.





Печери ці хоч і не дуже довгі, але красиві та трохи небезпечні. Не рекомендуємо ходити сюди поодинці чи з непідготовленими дітьми. А так то місце як українська амазонія з ліанами та мохами. За якихось сорок хвилин ходьби від будок з наливками ми опинилися у дрімучих Карпатах де колись я зустрів ведмедя.

Печери це сила!


Наша команда


Мертве озеро і мертвий дослідник


Топозйомка першої печери, там де без шнурків

[Stinger]

Додам від себе пару світлин)

Готуємось до спуска в першу печеру



Перша зала першої печери



Початок другої зали першої печери



Написи в першій печері







Голем шукає прохід далі



Павучки в печері, їх там дуже багато)



Гандзя лізе



Скелі поруч





Обід біля скель



Грот біля печер



Голем готується до спуску в другу печеру



Вхід в другу печеру

[Golem]

Мав в понеділок розмову з Євгенієм Васильєвим. Це людина яка якраз відкривала і називала ці печери.

1) Він ходив по горах у 80-х роках коли весь Ключ був вирубаний і не було людей. Можна було лишити намет і тиждень до нього не вертатися
2) Він назвав ці скелі Острів Пасхи бо коли нема дерев вони виглядають як ідоли в Карпатах
3) Ті печери що ми знайшли вони теж досліджували. Це трьох і семи кажанів. Я в звіті вже виправив.
4) Прохідний двір знаходиться нижче коло озера. Пілігрим на хребті коло Хреста. В нього є точні координати якшо шо
5) Вони зробили топозйомку лише кількох печер. Також ще тоді бачили велику кількість печер які взагалі не досліджували. Є перспективні з хорошою тягою
6) Шукати печери найкраще в мороз. Тоді вони парують і їх видно здалеку.
7) В ті часи вони їздили сюди експедиціями. Тому печери з нарами найімовірніше лишилися з тих часів

[Golem]

Ігор Турчинов, один з першовідкривачів та дослідників цих печер, любязно погодився надати нам матеріали по них.

Стаття про печери на горі Ключ

(с) Ігор Турчинов


(с) Ігор Турчинов


(с) Ігор Турчинов


(с) Ігор Турчинов

Топозйомка печери Трьох кажанів. Це та шо перша в цьому звіті

(с) Ігор Турчинов

Топозйомка печери Семи кажанів. Це та шо друга в цьому звіті

(с) Ігор Турчинов

Топозйомка печери Льодяна. В ній цілорічно є лід!

(с) Ігор Турчинов

Топозйомка печери Пілігрим

(с) Ігор Турчинов

Топозйомка печери Прохідний Двір

(с) Ігор Турчинов

Як це все утворилося

(с) Ігор Турчинов

[Golem]

Найдовша гравітаційна(тектонічна) печера в Українських Карпатах знаходиться в кількохстах метрах від Мертвого Озера, де водопад Кам’янка. Це є багатоярусна печера з кількома великими залами. Вона має аж п’ять входів і жодного виходу. 😊 Тому логічно що її назвали «Прохідний Двір». Загальна довжина розвіданих ходів 520 метрів, перепад висоти в печері складає 40м. Якщо Ви думаєте що п’ятсот метрів це мало то помиляєтеся. В цьому звіті я покажу що ділянку в двісті метрів довжиною можна досліджувати кілька годин і навіть там заблукати.

Кажан в печері Прохідний Двір


Один з входів в Прохідний Двір


Зала коло першого входу


Ага! Є сталактитик!


Євгеній Васильєв, першовідкривач печери


Гравітаційні печери це є, по суті, тріщини в гірській породі. Під дією сили тяжіння каміння, з якого складаються гори, тріскається і зсувається, утворюючи печери. Це є принципова відмінність гравітаційних печер від гіпсових (Млинки, Оптимістична). Останні вимила вода, тому вони мають гладкі стінки і кілометри широких ходів. Гравітаційна ж печера це є нагромадження гострого каміння та непередбачуваних переходів між ним.

Одна з зал Прохідного Двора. Там далі є продовження в інші зали


Звідти ми прийшли. А не скажеш, правда? Все каміння тут однакове


На фотках печери завжди треба щоб хтось був. Інакше важко уявити масштаб

Всю печеру можна пройти на розпірках, шнурків не потрібно


Найкращий час йти  у гори взимку це коли цілу ніч падав лапатий сніг, а на ранок перестав. Тепер уся ця пост-осіння сірість вкрита збитими вершками. Штиль, морозець і неймовірно пухкий сніг під ногами. Він ще не встиг влежатися тому топтати його суцільне задоволення.

Початок маршруту до озера


Тут колись стояло характерне дерево з дуплом від блискавки. Вже впало.


Це не постановочне фото. В горах як йдеш то розігріваєшся, аж жарко.


В цю мандрівку я вирушив з Євгенієм Васильєвим. Це людина яка перша відкрила і дослідила печери на Кам’янці. Півтора години зі Львова минули як один світлофор і ми були перші хто замовив гарячий чай коло водопаду.

Дорога до Водопаду Кам’янка


Рідко коли тут так безлюдно




ну що, погнали до печери!


Далі по цілині торуємо стежку до озера. Сьогодні ці гори такі ж як і були колись, без туристичного буму. Ніщо не вказує на ті потоки людей які що вихідних ходять тут взад-вперед. Якби ще не написи на деревах… Але місцеві лісоруби і цьому колись дадуть раду.

Підйом до Мертвого Озера


Робимо стежку для туристів які потім сюди приїдуть




Який кайф йти зимою в гори? Та прямий!!! В холодному повітрі більше кисню. То ж кожен твій подих це насичення легень додатковим кайфом. Виходить кисневий калян на шару.



Євгеній розповідає що колись озеро було без острова посередині. Але лісорубам цікаво було дізнатися яка там глибина. То ж вони почали закидувати його гілками та стовбурами. З часом це все обросло органікою, затверділо і сьогодні там можна навіть ходити. В ті часи всю гору Ключ були вирубали під корінь. Потім лісоруби пішли, а замість них прийшли вони, спелеологи. Тоді ці місця були дикі і намет коло озера міг ніким не торкнутий тиждень стояти .



Джерело води яке живить озеро


А от і пара з гір йде. Це є надійна ознака що ми підходимо до входу в печеру. Всередині в землі завжди тепло, десь +8-10 градусів. То ж печера парує і манить до себе характерним запахом глини та грибка.

Вхід в Прохідний двір і пара над ним


Фоткаємо зимові входи на згадку


Проталина над печерою


Ще один вхід в Прохідний Двір


Дам ці камені для орієнтування де знаходиться вхід в Печеру 😉






Якось незвично роздіватися посеред цього снігового царства. Але це потрібно зробити, бо інакше в печеру не влізешся. А якшо і запхаєш туди свою тушку у пуховику, то точно спаришся. Досліджувати печеру починаємо з першого входу, з якого її, власне, і відкрили.

Перший вхід в Печеру




Як бачимо місця тут достатньо навіть щоб стояти на повний зріст


Ти залазиш у вузьку щілину посеред скель та попадаєш у кімнату середніх розмірів. З усіх сторін стирчить каміння, а ходи в інші зали ховаються за ним. Пройшовся взад-вперед пару метрів, покрутився на місці і вже невідомо кудою ти заходив. Все воно однакове.

Збереглися стрілки ще з 80-х років для орієнтування


Три кажанчика в кадрі


Дорога в центр печери де є великий камінь, орієнтир


Найдальша точка куди я сьогодні зайшов. Велика зала з продовженням на другий вихід.


Продовження печери  далі прямо і вниз


Ну і ще трохи каміння щоб було зрозуміло як воно там всередині


Євгеній розказує як правильно досліджувати такі печери. Не потрібно спішитися і пробувати пройти все і зараз. Лазити по такій печері це дуже трудоємка справа. Можна виснажитися, травмуватися чи десь застрягти у вузькому місці. Та й зблудити легко. Тому оглянув кілька залів, вийшов наверх та відпочив. Далі знову. Другий раз ті ж місця вже будуть здаватися завиднішими та проходитимуться легше.

Такі от щілини характерні для гравітаційних печер. По ній йде дорога до інших районів.


Коло входу, навіть листя є


В печері все так ніби тут ще вчора був ТР (Турклуб Родина)


А насправді цій бляшанці під тридцять років


<a href="http://www.youtube.com/watch?v=JKyR2aTNFV8" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=JKyR2aTNFV8</a>

Ми так і зробили. Зайшли, погуляли і вийшли. Ось ще кілька світлин що ми там бачили. Тут можна ще йти і йти, поки обходиш всі ці ходи. Але ми вийшли та оглянули ще другий вхід. Бо йти через печеру то дуже довго.

Щілина при вході


Але вона прохідна!


Це місце називається ліфт. Його колись розчистив від каміння Євгеній


Агов, зачекай на мене! мені тут самому страшно


Ніби глибоко та далеко. Але є як спертися, то ж можна і треба йти!


Залишилися характерні пікети від топозйомки


Євгеній знайшов свої сліди


Павучок ще не замерз, кудись йде собі


Місце для відпочинку. Вихід з печери над нами.


Умм, яке гарне місце для якоїсь картини печерних людей


А от і перший вихід з Прохідного Двора




Другий вхід суттєво відрізняється від першого. Це вузька довга щілина яка втікає глибоко під землю. Далі вона розгалужується. В одну сторону йде тунель на третій вхід. А в іншу – у велику залу що потім з'єднується з першим входом.

Другий Вхід


Павучі запаси на зиму? Чи маленькі павучки?


Щілина з другого входу


Третій вхід чи вихід, залежно з якого боку дивитися.


Другий вихід зсередини


Ну і вилазимо на поверхню


Спускаємося вниз до озера і не можемо нічого там впізнати. Де вранці були лише наші сліди в снігу зараз витоптано аж до землі. Як ми зранку йшли вгору петляючи так само потім автобуси туристів і втоптали стежку. Ще півтора годинки і я вже відмочую глину з обличчя у теплій ванні. Все таки добре що ці печери так близько від Львова! Треба буде сюди ще влітку навідатися, з наметом і на два дні щоб усе пройти.

Як би ти не любив печери, але виходити надвір завжди приємно!


Ну і трохи занудства на кінець. Найгірший час йти в такі печери – це весна. Тоді вони ростуть і змінюються, відбуваються нові тріщини та обвали. Тому краще в цей час туди не ходити. Шукати печери найкраще взимку в мороз. Тоді вони димлять як паровоз. Ну а Прохідний Двір можна пройти так, без альпспорядження. Але шолом мусить бути! І тут ще є ділянки куди можна печеру розширяти і пробувати дотягнути до кілометра.

Дякую що дочитали аж сюди. Ось Вам  пару кажанчиків надодачу. З назвами допоміг Руфус.  Спали вони на самих видних місцях, приходилося просочуватися між ними та камінням щоб не зачепити та не розбудити.



Нічниця, можливо водяна




Підковоніс або як ще його називають підковик

[Le-i-3o]

"Мекка" Української Спелеології перемістилась на Львівщину - Такими б мали б бути заголовки усіх новин, на всіх інформаційних ресурсах, якби вони писали про спелеологію)

Так нещодавно на Львівщині в Сколівському районі в районі хребта гори Ключ відбулась крута подія. Експедиція УСА(Української Асоціації Спелеології) по дослідження печер на Хребті гори Ключ.







З одною з цих печер та історією їх дослідження Golem знайомить нас у цій темі.

Я ж спробую коротко розповісти чому подія така крута, які її результати та передумови.

В Україні ми маємо два Спелео-туристичних райони це Поділля та Буковина а також Крим.





Фото взяті з доповіді Андрій Пилипюк, Ігор Колотуха СТАН, МОЖЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СПОРТИВНОГО
СПЕЛЕОТУРИЗМУ УКРАЇНИ

Якщо просто пояснити, то Поділля це Гіпсові Горизонтальні печери, а Крим Вапнякові вертикальні які відповідно потребують більш серйозної підготовки та досвіду у їх дослідженнях.

А маленький Хребетик Ключа з своїм потенціалом і можливостями ніде не відмічений, мало ким згадуваний і забутий у спелео-світі навіть своїми першовідкривачами та дослідниками Львівським Спелеоклубом Циклоп. 

Чому ж на Ключ ніхто не повернувся після Циклопу аж до сьогодні? Ну, по-перше у Львові місті яке найближче до Ключа окрім Циклопу інших спелеологів не було(ну так щоб масово). Для чого іншим Спелеоклубам чи спелеологам їхати на Ключ якщо у кожного хватає роботи у своїх печерах під боком, чи у Криму. Для чого досліджувати неперспективний Ключ з голими стінами якщо тебе чекають Кристали Атлантиди, нові кілометри Млинок, Підземні озера в Озерній, Можливість обєднання Озерної з Оптімою. А Крим, Карабі Яйла взагалі поділена на квадрати між спелеоклубами, групами спелеологів і кожен досліджує і шукає печери на свому.

Іншого спелеоклубу у Львові так і не виросло а Циклоп замкнувся у Слові Горизонтальна Спелеологія. Відповідно навіть ті львів'яни які хотіли навчитись вертикальної спелеології у Львові з циклопом цього зробити не могли, а коли росли з іншими спелеоклубами то Ключ..та який ключ якщо у тебе є Крим.

Ну і не одним Кримом та Поділлям жили українські спелеологи, Кавказ, так уже після розпаду СССР і так саме Українські спелеологи Пройшли психологічні 2000км глибини описавши найглибшу печеру у Світі Воронья-Крубера.

То де там Ключ? Обідно звісно, але десь там далеко і про нього уже майже всі забули. Так Правильним Львівським туристам відомо що на Ключі є печери, багато хто про них чув, дехто знає де входи, одиниці навіть лазили. Але це все без "Спелео-мети" так би мовити.

Анексія Криму закриває дорогу для основної маси Спелеологів "материкової" України туди. Ну не те Щоб зовсім, дехто продовжує туди їздити. А місцеві кримські спелеологи до речі активно співпрацюють з Окупаційною владою й особисто з рук Хуйла отримують мільйонні гранди на розвиток кримських печер .

Криму Анексований, на Кавказі і в Турції реалізуються круті спелеопроекти започатковані Українцями. Про ключ поки не згадують, потихеньку повертається інтерес до Одаєва. В Одаєві проводяться серйозні навчання по спас роботам та дні спелеології які колись були у Криму.

І тут наш такий не дуже приємний 2020, карантин, закриті кордони спричиняють такий собі попит на своє, підкріплений "голодом" до досліджень.
Паралельно масло в Вогонь ще до Карантину підливає Golem своїми звітами з Ключа та найвисокогірнішою печерою на Попі Івані.
І от з початку літа Юрій Касян починає ряд експедицій які мають на меті відновити роботу над кадастром печер Українських Карпат.

Першою була експедиція на Вухатий Камінь у червні а далі Перша експедиція на Ключ у серпні, розвідка, так би мовити. В цій експедиції фактично керувались описами Golema з даної теми, за що форуму гарно подякували.

І от осінь з 31 жовтня по 6 листопада близько 40 спелеологів тусили біля водопаду Кам'янка кожного дня розбігаючись як мурашки по хребту Ключа для опису відомих і в пошуках нових печер. Люди враженні і захопленні тим що побачили, за словами деяких це була наймасовіша експедиція УСА в Україні від початку Анексії.

За час експедиції було віднайдено входи у 29 печер!!! Як нових так і відомих.
21 з них в районі мертвого Озера та Острова паски і 7 в районі Каньону на Хребті Ключа.
В 11 печерах була проведена Топозйомка.

Результати одним словом дуже круті.
Ми з Руфусом приймали участь в експедиції, я паралельно як член УСА.

Ми в один з днів разом з спелеологами з Київського Слеоклубу, які доречі є паралельно давніми членами ACIS(і що вони робили у Полтві коли повертались з карпат, мабуть і так усім зрозуміло) відвідали печеру Пілігрим та пошукали перспективні входи неподалік неї.

По дорозі на Ключ


БІля входу у Пілігрим



У пошуках нових входів Оглянули 2 мальовничих Каньони що є на Горі ключ





















Ось така тріщинка яку, мабуть, більшість обминула б є входом у печеру






Початок закладено, Спелеологія повертається на ключ і при чому масово!
І уже відома наступна подія це будуть Навчальні Рятувальні Роботи з 2 по 6 грудня. Нас до речі теж запрошують буде тема у планах.
Всім успіхів у дослідженнях і до зустрічі на Ключі.