Автор Тема: Маловідомі Карпати або військові бункери на горах Стайки та Микулеска  (Прочитано 3540 разів)

1 гість дивиться цю тему.

Golem

  • Адміністратор
  • Досвідчений Дослідник
  • *
  • Повідомлень: 4461
  • Рейтинг 1160
  • Стать: Чоловіча
  • Ein План, ein Звіт, ein Форум
    • Перегляд профілю
    • Фейкбук


А чи знали Ви що під вершиною гори Микулеска є справжній бункер з великою кімнатою, двома входами та коридором? Я зайшов у нього з однієї сторони гори, пройшов під самою вершиною, непомітно вийшов з другої сторони і раптово крикнув у спину друзям: «Hände hoch!» 😊 У першу світову війну тут знаходилася потужна лінія оборони. Після війни залишилися кілометри шанців та колючого дроту, відра гільз та розсипи шрапнелі, а також великі бункери для ночівлі. Потім була друга світова. Багато де в Карпатах можна побачити ехо війни. Але таке величне та збережене є лише тут.

Вид на гору Стайки. 1915 рік. Знайдено на вершині


В одному з бункерів на Стайках


Вхід в бункер на горі Микулеска


«Срайки, та це ж люди на кожній горі таке роблять!» - здивуєтеся Ви і правильно зробите! Мало хто чув про них, а тим більше ходив по цих горах. І хоча Стайки та Микулеска знаходяться в самому епіцентрі чорногірського туризму - Дземброні; жереп там не проламаний а стежка не протоптана. Це справжні дикі Карпати де навіть місцеві афини не збирають. Машиною сюди не під’їдеш а два з половиною кілометри від табору до Микулески ми долали пів дня і стільки ж назад. На весь похід зі Львова ми витратили повних три дні що перевищує бюджет стандартних вихідних. Звичайно, нас трохи затримували нові чудові ракурси на гори Піп-Іван та Смотрич. Але основна причина такого низького темпу була в скелях, лісі і жерепі. То ж сміло пишу звіт не боячись зПопсувати і цей кусок Карпат. Він за себе ще постоїть.

Шукаємо дорогу в жерепі


Смотрич з Микулески


Стайки


перехід з Микулески на Стайки


Через жереп звісно що


Коротко про головне:

-   Гори Стайка та Микулеска знаходяться паралельно відрогу г. Піп-Іван - полонина Веснарка
-   Старт маршруту від села Явірник, ночівля на полонині під горою Стайки. Як альтернатива є колиба але коло села і без пічки.
-   Ми дослідили чотири бункери що викопані в товщині гір. Ці бункери просторі та придатні для життя навіть зараз. Води коло них ми не бачили.
-   Бункери знаходяться між вершинами гір Стайок та Микулески. Цей перехід повністю заріс жерепом. Можливо в ньому є ще цікаві об’єкти.
-   Весь похід ми зустрічали шанці, багато попадалося ржавого заліза, гільз, колючого дроту та інших атрибутів війни.
-   Хронометраж маршруту:
     o Львів – село Явірник: 6 годин
     o с. Явірник – Полонинка під Стайками: 5-6 годин
     o Полонинка під Стайками – г. Микулеска: 4-5 годин в одну сторону

Колиба дорогою до Стайок


захід над ПІЧ


Саперка в лісі якою копали окопи


гора-тризуб Стайки. Цим жерепом ми йшли


Бункер в жерепі




бункер під Стайками. Можна стояти в повний зріст


Ура! Я пройшов жереп


Диміли синії Карпати


Валялося на полонині


Шанці дорогою до Стайок


Деремося на перший зубчик Стайок. Фото Міші


Обід на Микулесці


Ну а тепер все по порядку як воно було.

День 1: Прелюдія

Про об’єкт мені розповів Василь Фітсак, місцевий гірський рятувальник і співавтор більшості сучасних карт по горам. Він був вражений тамтешніми бункерами та їх «сохраном». То ж розповів про них мені під час дослідження печери під г. Піп-Іван. Ну а далі вже було діло техніки.

Ми (Explorer Діма, Міша, Маряна, Бригадир, Електричкін та Голем) виїхали зі Львова о 8 ранку. Маршрут обрали через Бібрку, Франківськ, Коломию та Верховину. На 14 жопня припало аж три дні вихідних підряд. То ж ми побоювалися що траса на Буковель буде перевантажена. Коло ресторану і магазину в Ільцях ми поклонилися верховинському Хот-Богу, лиҐнули си Опілля та й рушили в сторону Дземброні та Щибеного.



Правильний магазин. Рево і Сало


Як тобі хот дог з салом?


Дорогою до Дземброні


В селі Явірник місцеві мешканці любязно дозволили лишити машини в них на подвір’ї. Пакуємося, переодіваємося і вйо в гори. Засиджені батони прагнуть руху, щоб не зростися чого доброго. Йдемо селом в сторону Щибеного, минаємо лісовозну дорогу праворуч і коло крайньої хати з капличкою стукаємося у фіртку. Стежка на Стайки пролягає через їх подвір’я.

Далі нас чекає затяжний але прочищений серпантин через ліс на полонину. Ним ганяють худобу, то ж туристи з рюкзаками теж почуваються тут цілком комфортно. Йдемо та милуємся золотою осінню. В Карпатах вона наступила на кілька днів раніше ніж у Львові, тішачи нас теплими ламповими кольорами лісу.

Початок маршруту


Стежка на полонину


ХСК додає сили. Летітиме вверх як кажан


Ну і трішки золотої осені у звіт :)




Полонина простяглася по хребту в сторону г. Стайки і займає добрячу третину маршруту. На ній є потужне джерело коло зруйнованої хати, недалеко колиба з цілим дахом, багато дров та коров’ячого гамна. По всіх ознаках видно що ведуться нормальна гуцульська господарка, робиться сир та винищується ліс.

В горах ми зустріли справжнього бандерівця


тут хтось копав по війні


Залишки снаряду на стежці


Вихід на полонину


Ура! В горах зявився зв'язок!


Перший вид на Стайки


Смотрич


ПІЧ


На порозі нас зустріли не відра, казани та колотівки, а гільзи та частини гранат. Всередині колиби просторо, влізеться 8 людей. Пічки немає, але є нормальне місце для багаття. Чисто та прибрано. В колибі можна було б і заночувати якби йшов проливний дощ, дах цілий. Але зараз погода чудова і на наступні дні нічого поганого не прогнозували. То ж ми йдемо далі.

Фото колиби, може комусь пригодяться
















Від колиби є два шляхи до полонинки з джерелом. Один йде низом попри ліс без набору висоти. Він починається втоптаною дорогою, долає кілька вориння і далі заходить в товщу лісу. Другий йде верхом по лисій полонині і потім потрапляє в той же ліс. Туди ми йшли нижньою стежкою. Назад верталися верхньою. Про те що нам потрібно йти саме до цієї полонини ми дізналися із звіту та GPS треку. Вона розташована найближче до вершини на висоті 1500 метрів і має аж два джерела води.

Дорога від колиби в сторону Стайок


Направо підеш, Смотрич знайдеш. На ліво підеш - Попу Івана знайдеш


За мною Стайки і Смотрич




Якби не вони то йшли б ми значно довше




Поки хлопці в карти бавляться :)


І це все? А ти казав шо буде складно!


ПІЧ і обсерваторія


Сонце сідає а ми ще навіть в ліс не зайшли


Доволі швидко стежка закінчилася і ми залишилися сам на сам з хвойовим лісом та мохуєнними галявинами. Відстань між смереками замала щоб ти нормально влізся з рюкзаком. Сухі гілочки то і діло норовлять виколоти очі. Схили такі стрімкі що стоїш по суті на одній нозі а другою висиш у повітрі, тримаючись вертикально лише завдяки лижним палицям. Йдемо від галявини до прогалини потроху обдираючи рюкзаки та каремати. Починає смеркати….

От так і йдемо попри шанці


Все що лишилося від солдата




Звісно що ми дігери і світла в нас хоч у космос світи. Але в горах це неправильне рішення. Якшо ввімкнути ліхтарі то крім точки перед собою нічого не будемо бачити. В такому випадку дуже легко згубити навіть ту примарну стежку якою ми йдемо. То ж скільки було можливо ми карабкалися довірившись власним очам. Десь за триста метрів від галявини ми повмикали ліхтарі і побачили під собою стару австрійську саперну лопатку. Напевно нею колись копали ці всі шанці вздовж яких ми йдемо.

Стемніло. Почали попадатися артефакти


Стара саперна лопатка


Ура, будемо пити Опілля з келихів




Секс з Карпатами продовжився, але вже при світлі. Ніби все гарно видно, ніби тобі приємно і ти отримуєш задоволення тут в глушині з друзями, але все рівно хочеться пошвидше кінчити все це. На галявину ми вийшли вже по азимуту. Поцарапані та схарені перестали шукати старі райштоки та військові дороги, а йшли напролом як ведмеді. Забігаючи наперід скажу що до галявини є відносно «нормальна» стежка. Але вона закінчується коло озера і далі все рівно лісом напряму. То ж дорога назад була коротшою ніж сюди, але не сильно. Тільки що при світлі.

Місця на галявині є на цілу дивізію, води також. Готуємо кашу кус-кус з м’ясом. Над гречкою вона має одну суттєву перевагу: достатньо просто закип’ятити воду і каша вже готова. А далі сидимо коло вогню, ділимося своїм життям, стаємо ще ближчими друзями. В перший день походу завжди є багато енергії, то ж можна сидіти хоч 24 години. Та ми знаємо що сьогодні це була лише прелюдія, «прєдварітєльні ласки». А справжній секс з Карпатами нас чекає завтра.



Не Опіллям єдиним ;)




Вечеря


День 2: hardcore з Карпатами

На висоті 1500 метрів спиться завжди гуд. Особливо коли добряче виговорився перед тим. Надворі аж 6 градусів тепла і немає ні вітру ні роси. Правда місце тут стріляне, ймовірніше за все якісь люди могли загинути. Якщо ти чутливий до біоенергетики то це може заважати кошмарами. О 8 всі вже мили казанки та гріли воду на пальниках. Щоб не витрачати часу ми снідаємо сухими пайками. Це ще одне нововведення яке суттєво змінило туристичні ранки за останні 10 років.

А де сніданок?


Так ніби сюди снаряд влучив




А Опілля, а Опілля не вода. Є плящина, є плящина й не одна :)


До жерепу готовий!


На Стайки від галявини стежки немає. Можна йти як напряму, так і через хребет. Ми обираємо другий шлях, тому спочатку з галявини даємо правіше, а вже по хребту лівіше і виходимо на перший зубець. Тут нас і накриває ейфорія. Вперше ми бачимо настільки захоплюючий карпатовид. На півдні димлять «синії Карпати», на півночі величний Смотрич сторожить шлях до Попа-Івана. Восени в Карпатах немає такої димки як у всі решта пір року. Жовте світло додає пейзажу теплоти, надмірний ультрафіолет не палить твою сітківку і все можна гарно роздивитися. Картинка в природи получається дуже чітка та контрастна, неначе оброблена якимось фотобогом з Олімп-усу.

Дорога з галявини на Стайки


Перший карпатовид


Десь там Румунія


Початок безлісої ділянки на Стайках


Самі вершини Стайок тут


Ношу з собою портативний вітровказ


На привалі. Сиділи би тут і далі не йшли


Андрій автор всіх фоток ширіком в цьому звіті


Незвичний ракурс на ПІЧ і обсерваторію




Прапор це багатоцільова річ. Ним не тільки можна вітер вимірювати, а й від нього вкриватися


Є сніг


Рушаємо далі на Стайки


Гора Стайки унікальна. Вона має аж три зубця і важко сказати де саме вершина. Здалеку вони всі три зливаються в одне ціле утворюючи тризуб. Під горою ми надибали невеличкий бункерочок у лісі. Жерепу поки що тут немає. Як і шанців що закінчилися нижче на хребті. Зі Стайок неозброєним оком видно капличку коло Обсерваторії, в бінокль бачимо як хтось пробує спуститися в печеру. Вдалині є Говерла, під нами Дземброня та навколишні села. Краєвиди звідси на стомільйонів. На відміну від Чорногори, Стайки на своїх 1700м якраз дають змогу нормально побачити як і низлежащі долини, так і сусідні висоти.







перед нами Микулеска


До неї йде така сяка стежка. Але в жерепі вона зникає


З Дземброні дивляться сюди і думають: "Ууу, в горах вже сніг є!"


Бункерок під Стайками






Хтось щось палив


Ну а що було далі я описувати не хочу, бо інакше цензура забанить. 😊 Дорога зі Стайок на Микулеску це справжній Карпатський hard core. Чотириста метрів жерепу ми додали півтори години. Стежки тут немає і бути не може. Хвойові гілки б’ють по писку, лізуть в очі та вуха, хвоїнки вже навіть набилися в труси і кусають мене в дупу. Для того щоб рухатися вперед потрібно задіювати абсолютно всі наявні м’язи спини, рук, ніг та шиї. Такий от універсальний карпатський тренажер. А ще воно лупить тебе по кістках як беркутівець дубинкою на євромайдані, лишаються характерні сліди. Після цього походу ароматизатор «Хвоя» в СПА салонах та саунах в мене ні з цим добрим вже не асоціюється. Навпаки, чуючи його я інстинктивно примружуюся готуючись получити гілкою по обличчю.

Дрону немаємо, тож підкидуємо телефон і так фоткаємо наший секс з Карпатами




Як треба йти: Зі Стайок правіше від галявини до галявини. далі напряму до 2 каменя. Фото з нього.


Та все колись закінчується. Зі Стайок ми пішли до другого каменя (на місці зрозумієте) а звідти гребенем. Це оптимальний маршрут. Майже перед початком підйому на Микулеску ми знайшли ще одну кімнатку і там був бункер. Він розташований троха нижче характерної позицій снайпера. Якшо йти в темноті запросто можна провалитися в бункер і щось собі зламати. Обидва ці бункери доволі типові. Вхід щоб можна було ввійти зігнувшись, всередині коридор десять метрів і кімната де можна стояти на повний зріст.

Вийшли з жерепа


Бункер в жерепі під Микулескою






Хтось загубив тут добротний французький ножик


місце для Снайпера


Бригадир пошурував на Микулеску


Куди спішити якщо тут такий вид на Смотрич!


Вершина Микулески складається з двох частин. Та що ближча до Стайок має величезну яму з-під НУП-а у підніжжі. Від ями йдуть шанці до входу в бункер. Бункер розташований під вершиною і є видовбаний у скелі кирками. Всередині є велика кімната і сліди де вони хотіли продовжувати копати. В кімнаті є плоска підлога та висока стеля, можна розмістити до 4 наметів. Далі йде довгий вузький коридор на північ і ще один вихід у шанці. Звідси можна вибратися на вершину та налякати своїх товаришів.

Вхід в бункер під Микулескою


Гора над входом




Коридор в головну кімнату


Фото Діми Експлорера


Сама кімната


Тут багато місця і теж можна стояти в повний зріст




Вихід з іншої сторони гори








Якщо пройти 100 метрів на північ то буде географічно найвища точка і власне вершина Микулески. В ній є ще один бункер з красивим арочним входом. Всередині розташовано дві кімнатки і гнила колода. Її напевно колись використовували як лавку.

Обідаємо на Микулесці






ну і краєвиди з цього ресторану!




Шанці на вершині Микулески


Вхід в бункер під самою вершиною


Для масштабу і метеопрогнозу :)


Друзі чекають зверху, я лізу вниз


За входом коридорчик


Далі кімната


В кінці першої кімнати є ще маленьке продовження


Вид з головної кімнати на вхід


Вид на головну кімнату з другої кімнати


Розкладаємо намет?


Цікаво чи тут щось не загубили


Була вже третя година, ми вийшли о 10. Гарно підкріпившись та насолодившись Срайкою з видом на Попа-Івана ми рушили назад. Хоч психологічно і не хотілося знову залазити в цей жереп, але дертися ним в темноті ще менше хотілося. Ми попередньо ще у Львові запаслися окулярами. Це хоч трішки додавало комфорту та безпеки, про очі не треба було думати.

Прощальний погляд на Стайки. З жерепа ми такими їх більше не побачимо


Огого яка гора!


1915, лежала поруч




Заглушка від гранати?


Перший зубець перед спуском до галявини ми траверснули. Там праворуч йде залисина і можна дертися по її межі. Ну а далі хвойовий ліс, ЖПС та азимут. Майте на увазі що знайти свою галявину в погану погоду чи з розрядженим телефоном може бути доволі важко. То ж розраховуйте свої сили. Це маршрут явно не для початківців.

Шукаємо дорогу в Жерепі


Так виглядає людина яка щойно вийшла з цього хвойового пекла




Далі по самому схилу Стайок тільки Ялівець. Йти можна


аж не віриться що ми це туди назад зробили


Для навігації, стежка до вершини Стайок


Хтось загубив тут. Ми віднесли до джерела. Хай служить


На Стайках. Далі спуск вниз


В таборі ми були коло 7 вечора, але ще засвітла. Усі учасники походу бувалі туристи, та втома відчувалася. Поївши та підлатавши шкари Бригадира ми вирубалися спати.

Шкари Бригадира не витримали


Він йшов перший. Ось що значить Карпатський foot fetish


зато як міцно після цього спиться!


День 3: Повернення до реальності

Вранці знову +9 і немає роси. Хоч на сусідніх галявинах вона є. Містика? Досліджуємо місце на предмет військових знахідок. Є кілька снарядів від шрапнелі що не розірвалися. Вони радянські по ДСВ. Є корки від гранат, згнивший чорний метал. Також знаходяться австрійські гільзи 1915 року. Тобто це місце пережило дві війни і тут тривали бої. Нам повезло, ніхто не «пожартував» і на місці вогню набоїв закопано не було.

Ранок в стилі Експлорер


Фото напамять перед поверненням додому


Бригадир знайшов в лісі непомітну стежку яка йшла в сторону колиби. Це нам троха пришвидшило шлях назад. Але коло мутного озерця що не позначене на жодній карті стежка повернула праворуч в сторону окопів і зникла. Мусіли знову йти буреломами. А цікаве озеро чи то пак болото. В такі часто викидали зброю та інші артефакти. Далі почався стандартний бурелом. Ми йшли по азимуту до галявини яка передувала полонині. На галявинах закінчилися воронки від диких свиней та почалися коров’ячі міни. Тут вже пряма дорога на полонину і назад до машин.

Озерце по дорозі до полонини. Нам праворуч


Далі йдемо вздовж шанців


Троха розчистити і можна воювати


Вихід на першу галявину. Якщо йти від колиби до галявини де ми ночували то все треба робити навпаки :)


Друга галявина перед полониною


Вид з полонини на ліс. Стежка починається там внизу, не на хребті.


Пригріло сонечко




Вже тричі поспіль я йду в гори саме в цей час - 14 жовтня і тричі маю гарну погоду. Звіти з попередніх двох мандрівок є 2018 тут і 2017 тут. Очевидно що це гарний час і потрібно перетворити його у традицію. Коло машин ми були о 14 годині, купили в господарів смачнющого сиру і ще через 6 годин проригалися на узбіччі коло об’їзної. Настільки разючий був контраст між екоделічними Карпатами та уєбаністичною метушнею.

Впевнено крокуємо до ммммашин :)




Назад ми йдемо по самій полонині, скидаємо висоту


Кожен температуру відчуває по свому


на полонинці є ще таке от укриття від дощу


Щоб полонина не заростала ї1 час від часу роблять депіляцію


Сюди добре йти взимку. Тоді сніг накриє Жереп і легше буде дістатися Микулески. Заодно буде вода та ночівля на вершині в бункері. Також це місце ідеально підходить для зйомок історичних фільмів про війну.

Вказівник на дереві перед виходом на полонинку


Ото я розумію Рюкзачище!


ну і релакс для очей та біль для колін




Вихід в село


Після карпатського жерепу колючий дріт він може гнути голими руками


Я вже чотирнадцять років як ходжу Карпатами і думав що все вже знаю. Але це не так. Лише за цей рік стався Літак під Яйком, Печера під Попом Іваном і от тепер ці бункери. А скільки ж то ще всього може бути обабіч полірованих стежок?!

Карта як ви йшли. Виглядає все просто і близько. Коби ж то.


Панорама зі Стайок на Чорногору і Микулеску

Розшарити F VK G+
курча

Electri4king

  • Свої
  • Досвідчений
  • *
  • Повідомлень: 231
  • Рейтинг 201
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
Як виразився Golem поїздка на Покрову в гори вже певно стане традицією в нашій спільноті) Цьогорічна вилазка виявилась не менш цікавою і захоплюваною. Емоцій і енергії додала на рік вперед то точно, а шрами на руках і синяки на ногах ще довго будуть нагадувати про треш-шлях до нашої цілі! Додам лише декілька світлин

1. В цьому поході мав можливість протестувати дещо з своєї свіжокупленої апаратури, в тому числі fisheye-об'єктив Samyang 8mm f/3.5 ii


2. Шість з половиною годин і ми готові перепаковуватися


3. Якщо хтось сумнівається, що така низенька дамочка не витримає гірський похід із 60-літровим рюкзаком — сміло помиляєтесь!


4. Спільне фото на подвір'ї де залишили автівки, за 300 м від місця підйому. Яка ж була радість зустріти їх на зворотній дорозі!


5. Кажється ошибочка.. Вертаємось назад!


6. Перші паро сотень метрів долались не просто. Бідолашний Le-i-3o, щоб ти робив якби не твоя жінка?!


7. Старожитель форуму explorer (зліва)


8. Вийшли на першу з полонин на шляху


9.


10.


11.


12.


13.


14.


15.


16.


17.


18.


19. brigadir


20.


21.


22.


23.


24. Гра "Знайди дослідника"!


25. Мар'яна знайшла ножик :o


26.


27. Ми на вершині! Ціль досягнута.. аж не віриться після такого жерепу що це відбулося


28.


29. Вона це зробила!


30. Ляпота!


31.


32. Чудове місце щоб віддихнути душею і порозмишляти над сенсом життя.. а чому б і ні?
Розшарити F VK G+
Кажуть, що найприємніша втома, коли ноги болять після тренувань в залі. Але ні, все-таки найприємніша втома, коли вони болять після прогулянок новими містами.