Поки дехто
гуляв по Стебнику, а дехто
по Ботанічних садах, ми з ровером каталися по ближніх горах. Моєю метою було доїхати до Мертвого озера, але не того, що біля водоспаду на річці Кам'янка, брудного і замуленого, а того, що на південному схилі гори Тирса, чистого і прозорого. Казали, там навіть водиться форель. Поштовхом до мандрівки стала чорно-біла фотокартка в сімейному альбомі, де мама з батьком, молоді та веселі, з колєгами там відпочивають. Забігаючи наперед скажу, що я до нього так і не дістався. Навіть після трьох спроб
Тому тема, швидше за все, буде мати продовження.
![]()
Перша спроба була ще восени. Але в день запланованої поїздки несподівано випав сніг і ровер залишився в гаражі.
Друга спроба відбулася два тижні тому. Погода була чудова, я взяв з собою тормозок, а карту і компас забув у Львові. За словами батька і згідно карти, до озера веде пряма і більш-менш рівна дорога. Треба проїхати Болехів, Тисів, Поляницю, а в самому кінці села Буковець звернути направо і їхати дорогою, попри потік. Річка кілька разів перетинає дорогу, тому доводиться переїжджати через кілька мостів. Але вже після третього моста дорога закінчилася, її просто розмила річка. Далі в утворений яр попадали підмиті буки, потім ровер я вже кинув і йшов пішки, а далі почалися зарості ожини...Довелося повернутися назад. Спробував проїхати дорогою, що йде трохи вище понад яром - та сама історія. Третя стежка так само провела лісом через струхлявілий дерев'яний міст понад яром і просто собі закінчилася. Почало вечоріти, я повернув назад і на додачу до всіх обломів довелося біля 20 км додому крутити педалі переборюючи сильний вітер, що дув прямісінько в писок. Так що коли повернувся нарешті додому, мої ноги не дуже хотіли ходити, а я сам не дуже міг говорити. Мимоволі згадалися слова когось із класиків, здається Марка Твена, про те, що куди б ти не їхав на велосипеді, дорога завжди буде угору і проти вітру
Річка Сукіль
![]()
![]()
Перший міст і початок дороги до озера
![]()
Жаб'яча ікра в калюжі. Чорні цяточки всередині кожної ікринки невдовзі стануть пуголовками
![]()
Дорога закінчується завалом нарізаних дрів
![]()
Далі - ще гірше
![]()
Залишки моста
![]()
![]()
Лісові квіти
![]()
Цієї неділі я вирішив поїхати через Скелі Довбуша. Про цю природню пам'ятку
вже згадувалось на нашому форумі. Трохи доповню цю інформацію.
Найімовірніше, в давні часи тут була скельна фортеця, маєток когось із заможних шляхтичів і монастир. Дощі часто вимивають старовинні монети, залишки зброї та набоїв. Олекси Довбуша, найімовірніше, тут ніколи не було. Більш імовірним історики вважають перебування в цих горах (на хребті Ключ та в околицях) ватаги його брата, якого звали, здається, Іван. Опришки регулярно з'являлися в горах в різні часи, але організовувалися вони часто не з метою творення справедливості, а більше як спосіб заробити собі на життя таким промислом.
До речі, рекомендую всім прочитати книгу Гната Хоткевича "Довбуш", де письменник майстерно і, мені здається, максимально правдиво та без прикрас зобразив життя і побут Гуцульщини 18-го століття, ще й на живому карпатському діалекті. Там, зокрема, є цікава легенда про хлопця, який до повноліття прожив на полонині, пас овець і не мав жодного гріха, бо просто не мав де згрішити. Через те мав особливі здібності. Настала пора його женити, пішли до церкви, всі люди переходили річку вбрід, а він йшов по воді. І от стоїть хлопець в церкві під час відправи, подивився вгору і побачив чорта, що сидів на балці, тримав в лапах волячу шкуру і на неї записував людські гріхи. Люди все заходили і заходили в церкву, гріхів більшало, місця на шкірі ставало все менше. Дідько почав шкуру розтягувати, посилився трохи і перднув. Хлопця то насмішило, чорт розізлився і його туди вписав. То коли йшов з церкви додому, то переходив річку вбрід. як всі, бо вже не був безгрішним.
На Скелях Довбуша цієї неділі було дуже багато туристів. Були чуваки на роверах, скелелази зі Стрия і ще якісь східняки, піші туристи і навіть підтоптана група туристів із самої Москви. До речі, зі сторони Болехова можна заїхати автомобілем по непоганій дорозі на самий верх, на в'їзді дядечко бере кілька гривень з машини, роверистів і піших пропускає безоплатно. Зі сторони Труханова є тільки доволі крута пішохідна стежка, маршрут маркований.
Я спустився ровером в Труханів, потім піднявся лісовою дорогою на гору Тирса. На новіших картах ця дорога позначена, на старій кілометрівці її немає. Дорога весь час пряма, зі свіжими слідами лісовозів і коней. Майже на самому вершечку роздвоюється. Звернувши направо, починає невдовзі спускатися в село Сукіль. Поворот наліво приводить на вершину гори і йде далі по хребті. В неділю там було тепло та затишно, відкривається чудовий краєвид на довколишні села. на обрії видно Болехів. Скелі Довбуша здаються наче виліпленими з пластиліну, якимись нереальними і казковими. На вершечку і далі по хребті - залишки окопів Першої світової, в одній ямці я знайшов цікаву гільзу, викладу її знимку дещо пізніше. Далі трохи посидів, відпочив, покайфував і рушив далі. Неприємно здивувало сміття серед лісу. Не знаю, кому приходить в голову ідея тарабанити мішки із сміттям, стару газову плиту і т.д. аж на самий верх і там викидати. Метрів за 500 від вершини йде стежка вниз, вона й веде до озера. Я спустився по ній, дійшов до нагромадження скель-пісковиків, абсолютно хаотичне і дуже цікаве, з розломами і печерами. Були ще кілька каменів з дірками посередині. що нагадували очі, а під одною скелею був облаштований туристичний притулок. Поки лазив там,в лісі вже зовсім стемніло, довелося повертатися. Знову не дійшов до озера, цього разу всього кілька сотень метрів. Можливо, за четвертим разом, я його нарешті побачу
Нижче фотки. Зроблені телефоном, тому не дуже якісні.
Тут обговоренняЗалишки старого моста
![]()
Отакі грибочки ростуть дорогою на скелі
![]()
На скелях
![]()
![]()
Футбольному полю в Труханові далеко до стандартів УЄФА. Але все одно воно ще досить справедливо спроектовано. В горах доводилося бачити поля, де одні ворота значно вищі від інших. Тут же різний рівень правого та лівого флангів.
![]()
Місячні пейзажі Бескидів
![]()
![]()
Мох на камені
![]()
Вид з вершини і дорога по хребті
![]()
![]()
"Окатий" камінь
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Дорога додому. Вид згори.
![]()
Telegram чат
Facebook
Instagram
Напишіть нам
Donate Експлореру
Перегляд повідомлень
) і "Прохід заборонено". Під одним копром - ствол шахти, нічим не накритий та не обгороджений. Кинутий вниз камінь летів більше 4 секунд, згідно формули глибина приблизно становить h=gt2/2=9.8*16/2= 75 метрів. Глибока дзюра.
), хлібокомбінат, зруйнований повінню міст на річці Стрий. Там же можна влаштувати пікнік в честь свята. Ще можна погуляти старою частиною міста, позаглядати до під'їздів, оглянути колишню стрийську тюрму, зробити групове фото на веб-камеру з кочовими закарпатськими циганами. А ще в Стрию є багацько бомбосховищ. І він має справжній Дух Міста, що притаманно далеко не кожному місту Галичини.
