Автор Тема: Сірчаний рудник, Подорожнє  (Прочитано 3657 разів)

1 гість дивиться цю тему.

Bottlehunter

  • Супер Модератор
  • Дослідник
  • *****
  • Повідомлень: 2026
  • Рейтинг 1050
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
- Нє, хлопці, там дороги нема, ви не пройдете!
- Та ми не машиною, ми пішки. Що, зовсім нема? Навіть стежки?
- Та нє, стежка є. Але не така, як у Львові...


З отакої дивної розмови із місцевою панею почалася наша з Лесиком мандрівка до сірчаного кар'єру поблизу Журавно, що в Жидачівському районі. Ми вийшли з маршрутки на початку селища і розраховували польовою дорогою дійти до затопленого кар'єру та залишків сірчаного комбінату на його березі.

Ось це місце на мапі. Насправді озеро зараз більше, ніж сфотографовано на Вікімапії, процес затоплення кар'єру поки не закінчився.

Дорога, якої не мало бути, насправді була. І дуже навіть прохідна, звичайна собі дорога через поле. Йдеш собі та йдеш, весь час прямо і прямо, поміж кукурудзу і некошені бур'яни. Кілометрів зо п'ять. На шляху час від часу трапляються мертві пташки і тваринки, але справжні експлорери на такі дрібниці ніколи не зважають, а тільки йдуть вперед, бадьоро насвистуючи пісню про шмату.

Коли кукурудза збоку нарешті зміниться соняшниками, а примари фільму "Діти кукурудзи" нарешті відчепляться, це означає, що ви майже прийшли. Попереду буде тільки маленьке село, що має одну-єдину вулицю і симпатичну назву - Маринка.



Відразу за Маринкою потрібно звернути направо. І скоро впретеся в отакі симпатичні ворота:



Вони закриті на замок, але паркан існує тільки на 20 метрів в обидва боки. Якщо через метрів 200 після воріт звернете наліво - потрапите просто на озеро. Якщо ж наліво не ходити, можна оглянути залишки сірчаного комбінату. Охорона на території є, але привітна. Ми самі пішли шукати охоронця, коли налазилися по комбінаті і хотіли знати, в котрий бік йти до озера.



Один з корпусів. Всередині - кілька нецікавих залізяк, будівельні каски, все розвалено. Але - на диво - майже всі вікна цілі.









Емблема підприємства на дверцятах автомобіля:





Оскільки всередині нічого цікавого нема, вилазимо на напівкруглий просмолений дах. На даху ростуть дерева, як воно завжди буває в таких місцях, та місцями трапляються дірки. Але, в загальному, доволі надійно  :D









Лесик схарився...



...тому що залазити на дах набагато приємніше, ніж злазити



На більшості будівель фарбою написане попередження про те, що приміщення аварійне. На цю котельню фарби не витрачали - один погляд на цеглу зі стін, що мала впасти ще при будівництві, і бажання заходити всередину пропадає відразу.



Йдемо далі, стежкою через кущі...



І раптом - несподівано, неначе підводний човен в українському степу:





Недалеко від цього човна дислокується охорона у вигляді чувака на ровері. Відповідно і цех тут більш збережений, навіть із залишками техніки всередині. Але фоток ми більше не робили, пішли натомість на озеро. Тому мусите повірити на слово.





На фото тільки маленька затока, всього озера не видно. Вода чиста і тепла. Людей навколо нема взагалі, місця абсолютно глухі. За словами охоронця, тут просто прірва риби, водяться великі щуки, коропи, карасі і т.п. За бажання, з охороною можна домовитися і заїхати автомобілем на територію.

Зі Львова також є маршрутка на Подорожнє, звідти до озера тільки 200м. Їде вона з Приміського вокзалу, як часто та коли відправляється, на жаль, не знаю.



От такий маленький звіт вийшов. Традиційно: посилання на фотоальбом та тему з обговоренням.
Розшарити F VK G+
Най жиє Гуцулія!