Дрогобицька солеварня.

Fenriz · 10.05.2012 23:01:03

Поїхали ми якось з дівчиною на прогулянку до Дрогобича. В першому ліпшому кіоску купили карту і пішли гуляти, вивчати та оглядати культурні пам'ятки і цікаві місця. Найбільше запам'яталась дерев'яна церква святого Юри, бо в ній розписи були виконані безпосередньо на дерев'яних стінах і куполі (законсервовані від руйнування спец. лаками і клеями) та солеварня. На останню ми потрапили дуже спонтанно і так би мовити удачно, правда, з другої спроби, бо на перший візит – то був якраз обід і нікого не було, щоб нас пустили. Отже приходимо ми на КПП, і там нас відправили до начальства за дозволом. Начальство виявилось надзвичайно привітною і доброзичливою жіночкою. Вона нам і повідомила про неможливість потрапити безпосередньо в цех і до шахти в даний момент, а запропонувала зайти через годинку. Так як ця пані мала якусь зустріч в центрі, то ми вирішили піти з нею. По дорозі вона нам розказала і всю древню і цікаву історію дрогобицького солеварного заводу і про його проблеми на сьогодні і про зношеність обладнання і про все інше наболіле. Паралельно, йдучи до центру, ми отримали прекрасну екскурсію і про саме місто і про деякі його пам'ятки, також нас завела в сувенірну крамницю і навіть показала, де найкраще швидко, смачно і недорого попоїсти, за що їй окреме велике Дякую. Коли ми прийшли в домовлену годину, то потрапили в її супроводі до безпосередньо соляної шахти, що являла собою качалку (таку якими качають нафту в Бориславі, невеликого розміру). Видобувають сіль в Дрогобичі ще з 1250-го року!!! І спосіб видобутку не дуже змінився за цей період, природні розсоли видобувають з глибини біля 60 метрів, далі їх накачують в спец. басейни (їх є 2, спершу закачують «ропу» в перший, потім в інший) і далі за допомогою газу доводять до кипіння і випаровування води. Сіль, що залишається вибирається спеціальними скребками і далі по конвеєру йде на просушку, подрібнення і розфасовку. Також ще завод випускає і йодовану сіль, йодид добавляють в сіль під час її просушки і подрібнення в центрифузі. За якістю і властивостями дрогобицька сіль є однією з найкращих як в Україні, так і в Європі. Вона повністю розчиняється в воді і має в своєму складі калій, магній, залізо, бром. За розповідями пані запасів розсолу ще хватить і нам і нашим дітям і ще й правнукам. Крім цього є ще 2 чи 3 законсервованих розвіданих джерела підземної ропи в навколишніх селех, за потреби, які також зможуть слугувати джерелом солі під майбутні солеварні в випадку збільшення попиту на сіль.
Дрогобич - гарне місце для одноденної поїздки яке варто відвідати.

Якщо хтось захоче потрапити на завод теж, то ось його координати: М.Дрогобич, вул. Солоний ставок, 27 т. (03244) 2-90-43
вікімап
Обговорення

Fenriz · 18.01.2019 10:49:20

фотки з теми. тут:
https://photos.app.goo.gl/Mzb6hyLJY9qkagQV7

Власне де видно рижі плями на кусках солі - це іржа, яка часто може потрапити в розфасовані пакети.

Indigo · 20.01.2019 20:34:28

Бачачи анонс поїздки у Дрогобич на солеварню мав якісь двоякі відчуття:
ніби й цікаво, і відносно близько, і нема якогось напрягу на тому об"єкті, але, але, але
Я ТАМ БУВ. А вдруге туди не дуже хочеться їхати спеціально, зважаючи шо підпільно я там навіть фоткав деякі елементи, які важливі, бо ТОДі там було яке-не-яке виробництво.

Порився у свому фотоархіві та й знайшов кілька фоток солеварні. Якість так собі, але сподіваюсь шо знимки, які я робив у сер. травня 2012 року можна буде порівняти з тим шо є на солеварні зараз.

Історичний топонім.

На солеварню мене привів корінний дрогобичанин і колишній працівник музею Дрогобиччина, він мені порадив зробити таку фотку, де в одному кадрі вежа Ратуші (на фасаді міського магістрату є герб міста: мірки солі) і солеварня: одне тісно пов"язане з іншим. Отакий ракурс.

Вся територія солеварні на вигляд якась обшарпана і скромна, - про її історичну цінність нічого не нагадувало, хіба натякало, - табличка на фасаді адміністративного корпусу.

Втім, важливо те шо на території в той момент охорони не було. Скориставшись цим, залізли до стрічки конвеєра.

В мене виникло враження ніби ця будівля має старшу частину (австрійську) і совєцьку. Зауважуємо шо у арці кладка цегли така, шо розчину відносно небагато, - фоткаю і таку деталь.

А потім йдемо і до системи підігріву. Там були недовго, бо в кімнатці було душно,+більший ризик попастись, ніж у дворі.

Коли ми вже йшли звідти, бачили цілком пристойну екскурсію.

Гарний люк гідратна, - зберігся добре.

Наприкінці 2015 року я був у Дрогобичі по роботі, проходив і повз солеварню. На той момент на екскурсії водили навіть школярів, і продавали там як сувенір невеличкий пакетик з сіллю. Тепер пакет дещо більший, гарніший і брендований: місто робить ставку на туризм.

Хоча й плекає надію на відновлення солеварні, - для цього звертались у кабінет міністрів,верх.раду, просили медійної підтримки. Був ризик прихватизації солерварні. Є пристойні відео про це

Недалеко від солеварні є дві старовинні церкви, одна з них літом 2013 року увійшла до пам"яток що під охороною ЮНЕСКО.

Golem · 26.01.2019 21:58:03

Звіт за Дев'ять Стопок

Згідно анекдотів, навіть двійочник та прогульщик Вовочка знав три основні формули з хімії. Ми їх теж ще добре знаємо та пам'ятаємо, хоча тільки в жартах і використовуємо. Ці формули – це як перше побачення ....з Хімічкою: скільки б їх не було після того, але перші забути неможливо. 😊 Заінтриговані?! Тоді ось список після фоток:

1) Формулу води H2O
2) Формула спирту C2H5OH
3) і...... Бінго! Формула кухонної солі NaCl

Три заклинання які знає кожна сучасна освідчена людина. З першими двома пунктами ніби все зрозуміло. Всі пробували і вживали. Але вся сіль цього звіту криється саме в третьому пункті.

По ліриці досить, переходимо до справи! Чому я почав про хімію і про формули ? Та все просто, тому що звіт буде про Дрогобицький Сільзавод! Це реально круте та діюче підприємство з 13 століття, чию сіль колись їли пивовари що засновували Клепарів; і ту ж сіль я купив нині собі додому, десять пакетів зараз. Правда стан виробництва такий, ніби з моменту заснування підприємства звідти гроші тільки викачували та ні копійки не вкладали. Але це Україна, дєтка!

Ви ще досі не в'їхали навіщо нам були потрібні всі ці формули??? А дуже просто! На папері кухонна сіль це лише натрій + хлор. Але на практиці все значно складніше. Смак солі кардинально відрізняється від місця та методу її видобутку, типу кристалізації та чистоти кінцевого продукту. Під час екскурсії наші язики у всьому цьому могли самі переконатися! Хто поспішив і набрав солі посередині техпроцесу потів дивувався чого це вона раптом пожовтіла? А чого очікувати від підземних вод в центрі великого міста з особняками без каналізації навколо? 😉

Навіть в ідеальних умовах, під землею сіль не є в чистому вигляді. Там завжди присутні домішки грунту, органіки та інших хімікалій. Навіть один міліграм ціаніду може зіпсувати смак цілого мішка доброї солі. Тому усі ці відстійники, випарювачки та дробилки – неспроста! Та й дуже важливою є та любов, з якою вони цю сіль роблять!

Усміхаєтеся, не вірите мені як англійським вченим? А ви самі зробіть експеримент. Підіть в Епіцентр та й купіть мішок 25 кг таблетованої солі для басейнів за 150 грн ;) Хімічна формула та ж, 100% NaCl без домішок. І ціна вигідна, всього лише 3 грн за 500 грам. В басейні розчиняється чудово без залишку, не то що Донецька сіль. Але пробуєш таблетовану на смак - і щось не то, це як сипати в чай підсолоджувач замість цукру. В борщ таку сіль не даш однозначно!

Зібралося нас аж дванадцятеро. Могло бути і вдвічі більше, та вони на жаль проспали ранкову електричку. Вартість екскурсії 30 грн з людини, оплатити необхідно в ратуші. Потім йдемо десь 5 хв в сторону Карпат. Сам сільзавод виник на місці колишнього солоного ставка, що тут був за княжих часів. Вулиця й досі так називається «Солоний Ставок». З часом місто розбудовувалося, ліс вирубали, ставок висох. Але солі далі хотілося. Тому прийшлося копати в глибину.

Вхід на Екскурсію як заЛаз

Хтось килим тріпає раз на рік, дуже брудний

Виробництво працює таким чином. Є шахта на глибину 50 метрів. Двадцять п'ять з них заповнені грунтовими водами, це типовий рівень для побутових свердловин. По шахтних мірках вона зовсім неглибока. Тим не менше, верхній щабель драбини стволу працівники забирають, аби шукачі пригод не спускалися туди пошукати глибинний насос на свою голову.

Під землею є природня соляна лінза що йде вздовж вулиці Солоний Ставок від церкви Юра і до Пожежної частини. Перпендикулярно до лінзи, тобто зверху Бориславської вулиці вниз до центру тече підземна річка. Ця річка розмиває існуючу соляну лінзу утворюючи чудову ропу з концентрацією 300 грам солі на 1 літр води. Дебет такого ствола приблизно 3 куби ропи за добу. Якщо відкрити кришку копра і прислухатися - то добре чути плюскотіння цієї підземної річки.

Електричним насосом ропу викачують у великий басейн-відстійник. Тут тверді частинки грунту та інші нерозчинні елементи опадають на дно або вспливають. Далі відносно чисту ропу подають на випарювання. Це процес коли під дією тепла вода перетворюється в пару а сіль залишається. Є правда один момент – Дрогобицький хлібзавод. Він купує в завода чисту ропу і напряму додає її в тісто. Ціна такої солі виходить дешева бо не витрачаються кошти на випаровування, та й хлібзавод економить на воді.

Копр, тут сама шахта

Всередині, під нами 50 метрів провалля в соляну ванну

Парує сіль

Тут я зроблю ліричний відступ. Усі напевно знають що людина без води може прожити 2-3 доби а без їжі майже місяць. Та не всі знають, що без солі та ж людина загнеться за наступні 2 місяці. Ти будеш дертися на стінку та лизати штукатурку, лиш би мати хоч щось солене. Саме тому всі древні поселення завжди були поблизу солеварень, а не десь у відкритому степу. Саме тому у середньовіччі велися соляні війни. Та навіть у 17 столітті професія чумака, що розвозив сіль по селах, мала престиж теперішнього ІТ-шника. Ситуація з сіллю кардинально змінилася лише з винайденням залізниці і здешевленням її транспортування.

Так от, колись солі потрібно було багато і на всіх. Тому Дрогобицьке виробництво ще німці були механізували і сіль випалювали газом у величезних басейнах. В ті часи з градирень утворювалися хмари пари які випадали дощем на город моєї бабці. Бульба там не в'янула навіть у найжаркішу спеку. А тато мене ними дурив коли я питав «А звідки беруться хмари?». Та з часом газ подорожчав, як і електрика. Тому виробництво готової солі в донецьких шахтах стало більш рентабельним. А Дрогобицька сіль по ціні перевершила морську і виробництво потроху занепало. Хоча як на мене скільки там тої солі треба, за делікатес не шкода дати 15 грн / 500 грам.

Відстояну ропу далі подають у невеликі ванночки під якими, наче казани зі смолою у пеклі, поволі горять сирі дрова. Ропа має жовтуватий колір іржі з какао. Після випалювання получається білосніжна сіль яка, правда, вимагає ще додаткової підсушки та чистки. Уся пара йде в повітря, неекономно. Краще було б нею опалювати навколишні будинки. Керівництво заводу про це знає і старається втілити у життя енергоощадні технології.

Проміжна форма зберігання солі

Старі газові випаровувачі

Зато дах не гнитиме

Сюдою колись стікала сіль

Після випалювання сіль висипають у «бетономішалки». Тут її додатково розмелюють і досушують газовими пальниками. Дивовижне видовище: круглі залізні чаші із золотим порошком всередині. Фоткати тут не можна.

Останній етап виробництва це фасування у модні білі пакети автоматичною машиною. Раніше, коли виробництво було масовішим а сіль випалювали газом, то працював велетенський кульовий барабанний млин. Пакети фасувала німецька машина. Та, на жаль, зараз об'єми вже не ті тому це все невідомі порізали на метал.

Сам сільзавод знаходиться у затишній долині між двома дерев'яними церквами, одна з них та що Юра і занесена в Юнеско. Це величезна територія на якій завжди видобували сіль іще з часів князів і Хрестових походів. За рахунок цього земля має дивовижну і дуже позитивну енергетику так що не хочеться звідси йти. Та що гріха таїти, мій батько та інші дрогобичани полюбляють зрізати дорогу через діючий сільзавод. А заодно і набратися позитиву. Тому ця територія має величезний потенціал для розвитку туризму. Кемпінг, соляні озера влітку, соляні воркшопи взимку, фестивалі йоги та інших східних практик, квести хто більше з'їсть соліта корпоративи. Та щоб цей потенціал використати потрібно спочатку вивести завод зі стану руїни що от-от розвалиться і перетворити його в сучасну точку інтересу для туристів.

Та є тут і свої труднощі. Перша проблема – це територія, сам завод є лакомим куском землі в центрі міста для новобудов, а друга проблема – це екологія навколо. Тому завжди знаходиться той хтось хоче закрити завод назавжди. Покищо безуспішно і це гуд. Бо цього не слід робити ні в якому випадку. Буде як з Шахтами в Калуші: не працювали лише 15 років і тепер пропали навіки. Зараз, коли вони захотіли їх знову відновлювати для туристів то хапаються за голови - де ж ми були раніше! Простіше зберегти зараз ніж відновлювати потім.

Також навпроти самого заводу стоїть гаражний комплекс з використаними шинами, акумуляторами, мастилом та іншою отрутою, що йде напряму в землю. Та й сама долина заводу оточена двома річками-ванючками які течуть з приватного сектору. Такий собі дрогобицький варіант Полтви, але не заізольований в бетоні. Тому якшо і розвивати тут туризм - то починати треба саме з екології.

Все все, вже закінчую 😊 На гербі Дрогобича гордо красується дев'ять стопок. Екскурсоводи кажуть що із сіллю. Але давайте пограємо в Dixit. В кого з вас слово «стопка» асоціюється саме з сіллю, а не з чимось іншим - сміло ставне мені мінус в карму. Подивимося завтра на результат. ;) Так шо в історії багато загадок: наприклад солене гарно йде з пивом, а свій монастир недалеко від солеварні в Дрогобичі був 😉 А де монастир там і пиво 😊 А ще завод Дрогобицької ковбаси. Це така ж всесоюзна легенда як і ЛАЗ. Що там що там виробництва вже давно немає, а от ковбаса то випускається і досі!

На заводі ми отримали стільки позитиву що настрій нам не зіпсувала навіть тру-циганська кафешка на базарі. Дрогобич класне місто і треба ще якось сюди вернутися. Бо: на Ратушу не піднялися, Костел майже пропустили, Нафтопереробний не бачили, та навіть жодне бомбосховище не провідали! Зато була в нас ще синагога, мандрівка вуличками і церква Юра. Про що напевно детально напишуть інші учасники.

Докидайте сюди будь-ласка ваші звіти і фото!

Блондинка в кедах · 26.01.2019 22:37:43

Ключі від усіх потаємних закапелків солеварні

Підкопчені соляні бурульки

Те, що дорожче ніж золото

Результат клопіткої праці.

Roy · 27.01.2019 12:36:53

Вліплю і свої п'ять копійок, до цієї історії.

Коли я потрапив на вулицю Солоний Ставок, зайшов на територію, яка дуже нагадувала середовище фільму Сталкер, Андрія Тарковського, відчув та освідомив дві речі:
- Українці. Так, якась несамовита праця українців, на залишках колись багатого підприємства, яке процвітало не одне десятиліття. Мабуть, це відчуття гордості, але впереміш з жалем;
- Енергетика. Колосальна позитивна енергетика місця, де навіть відчувається відгомин старого поселення часів Русі. На горбочку храм, внизу річечка, посередині місце покладу солі. Наші предки вміли вибирати місця, які окрім доступу до природних ресурсів, характерного рельєфу мали мати добру силу. Я, як пошуківець таких місць, часом, дивлячись на пейзаж, вже знаходив поселення. А ще, коли тобі тут приємно, ти хочеш тут залишитись на довше. Це місце правильне.

Мабуть це є ті причини, чому сюди треба навідатись. Потенціал індустріального туризму, такого характеру, заставляє задумуватись над світобаченням. Власне, тому сюди люблять навідуватись іноземці, дивуватись, милуватись та обіцяти перспективні договори по співпраці про експорт цінної, якісної солі в більш розвинені країни. Хоча, про якість в промислових масштабах важко говорити. Якісний продукт технічно зробити можна, але в невеликих об'ємах.

Ми зустрілись головним технологом, пані Оксаною Бундою, яка працює на підприємстві з 1980 року. Кажуть про таких людей, вклала душу і серце.
Отримали чудовий ознайомчий екскурс об'єктом.

Почали з адміністративної будівлі.

Йдемо до шурфа шахти, глибиною 50 метрів. В цьому місці добувають сіль з 1473 року! Важко повірити, але це факт.

Зауважуємо, що більшість будівель ще автрійських часів побудови. Дерево, цегла, навіть деякі дрібні елементи вказують на це.

Всередині:

Відкриваємо дерев'яний люк до шурфу шахти. В обличчя б'є повітря, насичене сірководнем.
Саме звідси, з надр землі насосами добувають соляний розсіл, який по трубам перетікає у спеціальний відстійник - розсолозбірник.

Приміщення, яке зроблене з дерева, без металевих скріплюючих елементів. В противному разі, вони б згнили. Натомість, деревина, просякнута десятиліттями сіллю, стала надміцною.

Далі, після очищення, розчин солі по трубах тече у виварювальний цех.
Куди ми, після розмови і перебрались.

Напівзруйнована будівля, з ефектними льодяними бурульками справляла неймовірне враження, що Інтроверт навіть спробував їх на смак.
Втім, цікавіше було всередині.

Це воістину особливе місце! Приміщення наповнене парою, теплом, чути потріскування дров, звуки притихлі. Запах ропи, хочеться дихати ним.
Тут відбувається кристалізація. Ропа нагрівається до 106 градусів, і через 2-3 години отримується сіль. Далі її сушать, чистять, йодують та пакують.

Вогонь притягує людей завжди :)

В іншому боці споруди, відбувається випарювання, частково під відкритим небом

Заготівля природного палива - дров. Газ давно відключений.

Фасування, котики, булер'ян.

Результат праці в руках.

Наша братія :)

Далі, в нас по плану були відвідини Дрогобицької Хоральної синагоги, яку нещодавно реставрували за кошти мільярдера Віктора Вексельберга, який колись народився в Дрогобичі, але тепер є громадянином Росії.

Цікавий факт, що є одна з найбільш синагог західної Європи, яка збереглась до нині. На даний момент її відреставрували, та нечисельна громада євреїв в кількості 100 чоловік знову збираються тут.
Всередині є банери, з цікавою інформацію про історію краю, про промисловий розвиток та занепад. Звісно, є багато інформації про євреїв, зокрема про період німецької окупації.
Для себе дізнався цікавий факт, про те, як в період німецької окупації, німець майор Ебергард Гельмріх, разом з дружиною Донатою, будучи керівником економічного дістрікту, рятував євреїв від знищення.
За що його разом з дружиною визнали Праведниками Світу.

Після ДСВ будівля мала різну долю, проте каркас споруди вистояв. Чого тут тільки не було - конюшня, склад тканин, солі, магазин меблів, склад продуктів...і при тому, в будівлі було створене додаткове перекриття, яке зал розділив на два поверхи. Також, був ліфт та додаткові входи, один з яких був продовбаний в стіні, там де знаходиться синагогальний ковчег.

Вдалось відновити вікна споруди, та розписи на стінах. Все інше, вже зроблено в наші дні. Капітальна реставрація почалась у 2013 році.

Тим часом, я зробив серії світлин на згадку.

Тут, колись до прикладу, завжди були жінки, а чоловіки знизу :)

Вартує відволіктись, як вже експлорери кудись лізуть, де їх не запрошували.
Ось, наприклад Інтроверт:

який втім, різко притворився на нещасного, з патиком

Робимо загальну фотку, на сходах, де колись була ліфтова шахта.

Після пошуку місця, де ми мали пообідати, відправитись ще раз до солеварні, де на горбочку стоїть дерев'яна церква Святого Юрія.

Як виявилось, спокійно знайти місце, де в Дрогобичі можна пообідати непросто. Більшість закладів, де ми знаходили були тісні, та підправлені вже перегаром сп'янілих відвідувачів. Пройшовши добрих два кілометри, осіли в піцерії "Чикаго", назва якої, звісно далека для галицького провінційного містечка, хіба що, нагадує старі часи, коли тут було багатство та нафта лилася через край.

Церква вразила. Станом, збереженістю елементів, архітектурною цілісністю, а головне розписами інтер'єру.

На цьому пагорбі церква існувала з давніх-давен. В XIV -XV церква на цьому місті кілька разів знищувалась, внаслідок набігів татар. Громадою було вирішено, мабуть в цілях економії коштів купити, та перевезти вже існуючу церкву. Була така вибрана, з села Надіїв, Долинського району, Івано-Франківської області. Розібрали,завантажили на вози з волами, перевезли та звели знову. Причому, церкву обміняли на сіль :)

Звели її у 1656 році. Дзвіницю у 1670. З нечисленними перебудовами, церква набула теперішнього вигляду у 1711 році.

Іконостас, який ми бачимо на фото з 1659 року, пензля іконописця Стефана Маляра, який через смутні часи минулих віків дожив дотепер.

Окремої уваги заслуговують настінні розписи. Тут розлого подана композиція "Страсті Христові" впереміш з рослинним орнаментом.
Інтер'єр розписувався поетапно, з 1656 року по 1714 рік.
Стояти і розглядати розписи - неймовірна естетична насолода.
Чого вартує зображення Страшного суду, де грішники попадають прямо у пащу Левіафана.

Цікавий момент, мало де значиться, церква має у собі ще одну церкву, над хорами :)
Над бабинцем, поруч з хорами, розташована Введенська каплиця.

Ось вона.

Гарно ми провели час. Одразу після церкви, побігли до вокзалу, бо запізнювались на електричку.
Це гарний день мого життя запам'ятається. Дякую нашій чудовій компанії!

Були дня 26 січня, 2019 року
Vasi4, Golem, Блондинка в кедах, Інтроверт 997, Stinger, Зелена Миша, Svyatodiy, Roy, Андрій74, Олесь, PrimabezFiltra, zelja
Всі мої фото тут: https://photos.app.goo.gl/n4eH2yyGRVxEYF479

Посилання по темі:
Хоральна синагога у Дрогобичі - https://zbruc.eu/node/80973
Солеварня - https://www.pravda.com.ua/articles/2018/12/14/7201096/
Церква святого Юрія - http://haidamac.org.ua/2009/12/drohobych2_1/

Олесь · 27.01.2019 12:54:50

Забули згадати, що справжній дослідник залізе у всяку дірку : )

Мабуть, старі відстійники ропи, якщо не помиляюсь. Тут вона відстоювалась від грунтових домішок перед випаровуванням.

"Журавель" - стара помпа, яка качала ропу з свердловини.

А от і сама свердловина.

Свердловина

Шурф шахти, зараз там ніби знаходиться глибинний насос.

Тут ночує сторож, навіть телевізор є і євро удобства. ;D

Сторожові коти (псів не бачив).

Сувенірна продукція. Цікаво, що робітникам, з їх слів, платять 1500 грн. в місяць за 8-годинний робочий день.

Stinger · 28.01.2019 02:04:40

Додам трохи фоток від себе :)

zelja · 28.01.2019 10:39:30

Репортаж з місця подій :)

Khimik · 28.01.2019 10:49:10

Щось якось пропустили процес йодування. Чим? Як?

Андрій74 · 28.01.2019 11:06:10

Наші предки мабуть теж страдали фігньою на шквалт ТУТ БУВ ВАСЯ. :)

Golem · 28.01.2019 11:35:04

Цитата: Khimik від 28.01.2019 10:49:10
Щось якось пропустили процес йодування. Чим? Як?

Все буде ввечері детально описано для своїх ;)

Значне пожвавлення в темі дрогобицьких євреїв виникло після виходу в 2011 році Українського перекладу книжки Анджея Хцюка "Атлантида: Розповідь про Велике Князівство Балаку. Місяцева Земля: Друга розповідь про Велике Князівство Балаку"

В ній дуже яскраво описано життя Дрогобича перед ДСВ. Заодно згадується Шульца і Штаєра. А так як Штаєр дожив був аж до наших днів(2015р) то всі його дуже любили, нагороджували, зняли фільм та запрошували на виступи :) Відповідно ця людина на старість мала багато радості та уваги. Цілком заслужено. Логічно і правильно що під шумок відновили ще цю Синагогу. Я з того сі дуже тішу.

Книжку можу дати почитати. Кусок про Карпати є тут

Великий плюс Зелі за фільм про Вилазку! Ну і ще пару світлин від мене

ПТН ПНХ

Уважно слухаємо екскурсію

Як все рівно виставили! Востаннє був за союзу і купував на 2 поверсі з батьками подушку. Любив і спав з нею багато років. Вона ще й досі час від часу пригоджається в гостьовій.

Костел десь далеко

Наш Зеля-охоронець

Марічка озвучила фалічну асоціацію з цим памятником

От для чого хлопцям борода!

Тільки в Дрогобичі! Закупився на десять років наперед хоча і знаю що йод звідти вивітрюється значно швидше.

Легендарний Дрогобицький ковбасний завод

тут тримали худобу яка потім йшла на мясо. Сморід стояв на кілька кілометрів навколо

Зовсім поруч є незакриті ворота

Ого, а хтось вже тут побував до нас і до Орка :)

Svyatodiy · 28.01.2019 14:17:37

Докидую свої фотки і відео

Блондинка в кедах · 28.01.2019 20:05:28

Загалом, Дрогобич дуже непередбачуване місто, але комфортне і веселе. Хочу туди ще раз, але щоб було тепло, щоб можна було не поспішаючи насолоджуватись прогулянкою
Стихійні ринки, які виростають прямо на подвір'ї

Тут неймовірна кількість вивісок, різних за стилем, кольором, розміром та формою. Фотографуючи їх, чуть не загубилась ::)

Збереглися радянські мурали

Серед елегантних сучасних особняків з мініатюрними вежами сумно стояли старенькі дерев'яні, зруйновані часом будиночки. В один ми спробували заглянути, але на нас одразу налетіли мешканці сусідніх будинків

Відновлена синагога вражає контрастом: до та після реставрації

Шпихлір - все що залишилося від сховища зерна. Над аркою видніється рік. До речі, раз було таке велике сховище для зерна значить поруч десь повинен бути млин, але де?!! І який він був, вітряний, водяний?

Старовинна Церква в якій, насправді, одразу дві церкви. Вхід в кожну з них, екскурсія, фотографування... все за гроші.

На дереві в центральному парку

Знайти в неділю відчинене кафе це ще той квест. Ми облюбували піцерію в колишньому кінотеатрі, що коло пам'ятника з "дупою". Там смачно і офіціанти з гумором

Golem · 29.01.2019 09:48:58

Цитата: Блондинка в кедах від 28.01.2019 20:05:28

Збереглися радянські мурали

Це місце в Дрогобичі називається Каменяр. За союзу і ранньої України колись була гарна вивіска, зараз якась нетойво. Там завжди продавали книжки.

Синагога радянського періоду, видно кончєні совєтські двері на вході які там простояли аж до реконструкції

Ну і тут я народився і ріс до 10 років. Будинок справа два дальніх вікна

Ще троха лінків додам на інші теми цього форуму для тих кого Дрогобич зацікавив.

Церква Святого Юра

Просто багато фоток Дрогобича від Олеся

Stinger · 29.01.2019 14:42:40

Відоси:

Олесь · 29.01.2019 19:47:49

Хехе, переглянув відео, класні.
Ото шок для "Соляної королеви", пустила групу відвідувачів, а вони як таргани розлізлись по усій будівлі. Хтось на стелю поліз, хтось лиже трубу, інший пробує під землю залізти... От це я розумію, дослідники ;D

Stinger · 05.02.2019 01:30:25

Докину ще відоси з екшенки

Golem · 02.10.2019 04:09:55

Виявляється можна цікаво пошататись і по рідному сільзаводу. Маючи дві години між полазками ми пройшлися його територією. Наперед про екскурсію ми не домовлялися, то ж майже всюди було закрито. Але хіба це шось міняє? Влітку це все виглядає куди закинутіше ніж взимку. Все таки сніг троха ховав весь дестрой. Зате значно зросла кількість туристів. За суботу було дві туристичні групи: одна зранку і одна ввечері.

Старі відстійники, 1928 рік. Оце я розумію Urban прізвище справжнього дослідника!