Вліплю і свої п'ять копійок, до цієї історії.
Коли я потрапив на вулицю Солоний Ставок, зайшов на територію, яка дуже нагадувала середовище фільму Сталкер, Андрія Тарковського, відчув та освідомив дві речі:
- Українці. Так, якась несамовита праця українців, на залишках колись багатого підприємства, яке процвітало не одне десятиліття. Мабуть, це відчуття гордості, але впереміш з жалем;
- Енергетика. Колосальна позитивна енергетика місця, де навіть відчувається відгомин старого поселення часів Русі. На горбочку храм, внизу річечка, посередині місце покладу солі. Наші предки вміли вибирати місця, які окрім доступу до природних ресурсів, характерного рельєфу мали мати добру силу. Я, як пошуківець таких місць, часом, дивлячись на пейзаж, вже знаходив поселення. А ще, коли тобі тут приємно, ти хочеш тут залишитись на довше. Це місце правильне.
Мабуть це є ті причини, чому сюди треба навідатись. Потенціал індустріального туризму, такого характеру, заставляє задумуватись над світобаченням. Власне, тому сюди люблять навідуватись іноземці, дивуватись, милуватись та обіцяти перспективні договори по співпраці про експорт цінної, якісної солі в більш розвинені країни. Хоча, про якість в промислових масштабах важко говорити. Якісний продукт технічно зробити можна, але в невеликих об'ємах.
Ми зустрілись головним технологом, пані Оксаною Бундою, яка працює на підприємстві з 1980 року. Кажуть про таких людей, вклала душу і серце.
Отримали чудовий ознайомчий екскурс об'єктом.
![]()
Почали з адміністративної будівлі.
![]()
Йдемо до шурфа шахти, глибиною 50 метрів. В цьому місці добувають сіль з 1473 року! Важко повірити, але це факт.
![]()
Зауважуємо, що більшість будівель ще автрійських часів побудови. Дерево, цегла, навіть деякі дрібні елементи вказують на це.
![]()
Всередині:
![]()
![]()
Відкриваємо дерев'яний люк до шурфу шахти. В обличчя б'є повітря, насичене сірководнем.
Саме звідси, з надр землі насосами добувають соляний розсіл, який по трубам перетікає у спеціальний відстійник - розсолозбірник.
![]()
Приміщення, яке зроблене з дерева, без металевих скріплюючих елементів. В противному разі, вони б згнили. Натомість, деревина, просякнута десятиліттями сіллю, стала надміцною.
![]()
Далі, після очищення, розчин солі по трубах тече у виварювальний цех.
Куди ми, після розмови і перебрались.
![]()
![]()
Напівзруйнована будівля, з ефектними льодяними бурульками справляла неймовірне враження, що Інтроверт навіть спробував їх на смак.
Втім, цікавіше було всередині.
![]()
![]()
Це воістину особливе місце! Приміщення наповнене парою, теплом, чути потріскування дров, звуки притихлі. Запах ропи, хочеться дихати ним.
Тут відбувається кристалізація. Ропа нагрівається до 106 градусів, і через 2-3 години отримується сіль. Далі її сушать, чистять, йодують та пакують.
![]()
![]()
![]()
Вогонь притягує людей завжди :)
![]()
В іншому боці споруди, відбувається випарювання, частково під відкритим небом
![]()
![]()
Заготівля природного палива - дров. Газ давно відключений.
![]()
Фасування, котики, булер'ян.
![]()
Результат праці в руках.
![]()
Наша братія :)
![]()
Далі, в нас по плану були відвідини
Дрогобицької Хоральної синагоги, яку нещодавно реставрували за кошти мільярдера Віктора Вексельберга, який колись народився в Дрогобичі, але тепер є громадянином Росії.
Цікавий факт, що є одна з найбільш синагог західної Європи, яка збереглась до нині. На даний момент її відреставрували, та нечисельна громада євреїв в кількості 100 чоловік знову збираються тут.
Всередині є банери, з цікавою інформацію про історію краю, про промисловий розвиток та занепад. Звісно, є багато інформації про євреїв, зокрема про період німецької окупації.
Для себе дізнався цікавий факт, про те, як в період німецької окупації, німець майор Ебергард Гельмріх, разом з дружиною Донатою, будучи керівником економічного дістрікту, рятував євреїв від знищення.
За що його разом з дружиною визнали Праведниками Світу.
![]()
Після ДСВ будівля мала різну долю, проте каркас споруди вистояв. Чого тут тільки не було - конюшня, склад тканин, солі, магазин меблів, склад продуктів...і при тому, в будівлі було створене додаткове перекриття, яке зал розділив на два поверхи. Також, був ліфт та додаткові входи, один з яких був продовбаний в стіні, там де знаходиться синагогальний ковчег.
Вдалось відновити вікна споруди, та розписи на стінах. Все інше, вже зроблено в наші дні. Капітальна реставрація почалась у 2013 році.
![]()
![]()
![]()
Тим часом, я зробив серії світлин на згадку.
Тут, колись до прикладу, завжди були жінки, а чоловіки знизу :)
![]()
Вартує відволіктись, як вже експлорери кудись лізуть, де їх не запрошували.
Ось, наприклад Інтроверт:
![]()
який втім, різко притворився на нещасного, з патиком
![]()
![]()
Робимо загальну фотку, на сходах, де колись була ліфтова шахта.
![]()
Після пошуку місця, де ми мали пообідати, відправитись ще раз до солеварні, де на горбочку стоїть дерев'яна церква Святого Юрія.
Як виявилось, спокійно знайти місце, де в Дрогобичі можна пообідати непросто. Більшість закладів, де ми знаходили були тісні, та підправлені вже перегаром сп'янілих відвідувачів. Пройшовши добрих два кілометри, осіли в піцерії "Чикаго", назва якої, звісно далека для галицького провінційного містечка, хіба що, нагадує старі часи, коли тут було багатство та нафта лилася через край.
![]()
![]()
Церква вразила. Станом, збереженістю елементів, архітектурною цілісністю, а головне розписами інтер'єру.
![]()
На цьому пагорбі церква існувала з давніх-давен. В XIV -XV церква на цьому місті кілька разів знищувалась, внаслідок набігів татар. Громадою було вирішено, мабуть в цілях економії коштів купити, та перевезти вже існуючу церкву. Була така вибрана, з села Надіїв, Долинського району, Івано-Франківської області. Розібрали,завантажили на вози з волами, перевезли та звели знову. Причому, церкву обміняли на сіль :)
Звели її у 1656 році. Дзвіницю у 1670. З нечисленними перебудовами, церква набула теперішнього вигляду у 1711 році.
Іконостас, який ми бачимо на фото з 1659 року, пензля іконописця Стефана Маляра, який через смутні часи минулих віків дожив дотепер.
![]()
![]()
![]()
Окремої уваги заслуговують настінні розписи. Тут розлого подана композиція "Страсті Христові" впереміш з рослинним орнаментом.
Інтер'єр розписувався поетапно, з 1656 року по 1714 рік.
Стояти і розглядати розписи - неймовірна естетична насолода.
Чого вартує зображення Страшного суду, де грішники попадають прямо у пащу
Левіафана.
![]()
![]()
Цікавий момент, мало де значиться, церква має у собі ще одну церкву, над хорами :)
Над бабинцем, поруч з хорами, розташована Введенська каплиця.
Ось вона.
![]()
Гарно ми провели час. Одразу після церкви, побігли до вокзалу, бо запізнювались на електричку.
Це гарний день мого життя запам'ятається. Дякую нашій чудовій компанії!
Були дня 26 січня, 2019 року
Всі мої фото тут:
https://photos.app.goo.gl/n4eH2yyGRVxEYF479Посилання по темі:
Хоральна синагога у Дрогобичі -
https://zbruc.eu/node/80973Солеварня -
https://www.pravda.com.ua/articles/2018/12/14/7201096/Церква святого Юрія -
http://haidamac.org.ua/2009/12/drohobych2_1/
Тема: Дрогобицька солеварня. (Прочитано 10588 разів)
