Перегляд повідомлень

У цьому розділі можна переглянути всі повідомлення, зроблені цим користувачем.


Повідомлення - Roy

1361
Реклама у щоденній українській газеті «Діло» Львів, 1939 р.


Реклама у щоденній українській газеті «Діло» Львів, 1939 р.




1362
Сань, а шнур що з вилкою? Живі ще, чи на заміну?

На днях викладу свою настільну лампу, котру теж маю реставрувати. Тема може бути цікава ;)

1364
Приплюснув  ;)
Додам також, що воно схоже на сховище яке є під лікарнею швидкої допомоги.

1365
Плани / Re: Музей пивоваріння
« : 30.03.2013 16:17:23 »
Головне першим забігти... :-X ;D

1366
Плани / Re: Музей пивоваріння
« : 29.03.2013 01:10:50 »
Я б сходив, експозиція виглядає непоганою. Наразі 50/50

http://www.lvivbeermuseum.com/

1367
Моя добірка етикеток з-під вина радянського часу:

































Етикетки перших років незалежності:





















1368
Цікава статейка мені попалася, про винахідника, найбільш знайомого нам до болю, сірого, звиклого символу минулої епохи, затягнутої на довгі роки.

Ось вона - плита огорожі ПО-2



via esquire

Цитувати
БОРИС ЛАХМАН, архитектор, 69 лет:

«Я москвич, окончил Строительный институт по специальности инженер-строитель, потом в проектной мастерской «Роскооппроект», куда меня распределили, прошел тренинг на архитектора. Оттуда меня пригласили в конструкторско-техническое бюро «Мосгорстройматериалы», где я проработал 18 лет. В семидесятые стал главным архитектором. У меня в отделе было 10 человек: художники, архитекторы — я сам их подбирал. Мы занимались дизайном для промышленности. Тогда это называлось «техническая эстетика». Одной из наших задач было разработать конструкцию забора. Надо было сделать его, что называется, эстетикалли экспектабл. Я сделал три эскиза, все очень симпатичные. Например, был забор, имитирующий каменную кладку. Но почему-то выбрали самый простой. Может, глаз радовала эта игра света и тени? Может, понравилось, что форма такая самоочищающаяся, что пыль и грязь дождями смываются? Проектировали несколько месяцев. У нас было достаточно времени, никто не торопил.

В том, что с плитой происходило дальше, я уже не участвовал. Как-то ее модернизировали, добавляли юбочку, меняли размеры — но все без меня. За дизайн я получил на ВДНХ бронзовую медаль. А к ней полагалось 50 рублей. Деньги-то выдали сразу, а вот сама награда нашла меня уже спустя 10 лет в Америке. Это единственное, что у меня осталось от той истории: чертежи вывозить не разрешали. А когда начали выпускать из страны, я решил уехать: журналы американские по архитектуре я получал, знал, что там происходит, и всегда хотел работать с американцами, при этом за границей был только один раз — в Болгарии, на выставке, потому что не был членом партии.

В 1981 году мы с семьей приехали в Нью-Йорк. Почти сразу я стал работать в архитектурной фирме Richard M. Bellamy. Здесь, чтобы быть архитектором, нужно иметь лайсенз, пройти экзамен. Я сдал его в 1990-м и открыл свое дело. Беллами скоро умер, фирма его распалась, и я практически унаследовал все заказы — проектировал рестораны, мегамоллы, частные дома. А последнее время я больше работаю в ассошиэйшен с Dattner Architects — провожу консалтинг сервис по констракшен администрейшен и ревью их проекты. Этот забор — не самое великое, что я сделал. И то, что им завалили буквально всю страну, мне не очень понятно.

Вы говорите, бетонные заборы запретили в Москве? (Распоряжение правительства Москвы №370-РП от 8 апреля 1997 года разрешает огораживать стройплощадки в центре города только металлической сеткой. — Esquire) Давно пора было! Я до сих пор, когда смотрю советские фильмы да и просто кадры из России, даже в маленьких городках снятые, вижу только свои заборы. Чувств у меня по этому поводу нет никаких. Я уже американец совсем. Мне и по-русски-то, видите, тяжело говорить. То, что вы меня нашли — это аут оф зе блю, смешно. Я обо всем этом совершенно уже не думаю. Ностальгия? Когда у меня наступает ностальгия, я ем черную икру».

1369
Доречі, я цей тунель розкопав,  доходив до кінця ,його довжина приблизно метрів 20, далі засипано. Напевно, коли будували дорогу, яка перпендикулярна той що на фотці вище, його і зруйнували.
Цікаво, що це за тунель.

Якщо не секрет звісно, якісь знахідки були?

1370
Гарна відеоробота. Ставлю заслуженого плюсика.
P.S. як на мене, то препарати на відео виглядають більш вражаюче ніж під час екскурсії. Чесно - стало моторошно після перегляду...  :-[

Дякую. Додам, що окрема увага препаратам в відеоролику приділена з 8 хв.28 секунди.  :)

1371
От така незвична назва для незвичного музею. Щоправда, вона стає зрозумілою, коли там побуваєш, особливо під екскурсійний супровід нашого гіда, пана Володимира Федьківа.
Скажу чесно, побувавши там, гарно переоцінюєш своє життя, звички, побачене дає змогу задуматись над нашим швидкоплинним життям, але не більше, якщо йде мова про певну відразу, то її не було.



Нижче, гарний текст, копіпаст звідси.

Цитувати
“Мертві допомагають живим” – такий напис латинською мовою зустрічає відвідувачів при вході до єдиного в Україні Музею історії хвороб, що “мешкає” під дахом кафедри патанатомії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.

Кажуть, аналогічний напис увінчує також Паризький анатомічний музей.

Зміст цих слів розумієш одразу, тільки-но натрапляєш на перші експонати, від споглядання яких стає моторошно. Саме тут майбутні студенти медичних закладів проходять справжній іспит, чи варто їм обирати лікарський фах. А для багатьох людей, які недбайливо ставляться до свого здоров’я, його відвідини можуть спонукати до переоцінки життєвих цінностей.

Музей відкрили 1896 року, й експонати для нього перший завідувач кафедри патанатомії Анджей Обджут привіз із Праги, згодом вони надходили сюди після розтинів тіл померлих. Нині частину цього приміщення займають стелажі з підручниками з патанатомії з архіву видатного німецького вченого-медика Рудольфа Вірхова. Решта – експонати або, іншими словами, великі пробірки з людськими органами, частинами тіла та ненародженими дітьми. Є тут і уражені різними хворобами людські черепи, і мумії двох дітей. Щодо останнього виду, то працівники кафедри патанатомії вже давно не виготовляють їх, оскільки, за словами Володимира Федьківа, відповідального працівника музею та працівника цієї кафедри, висушування тіл – дуже складний процес. Цьому чоловікові можна вірити, адже саме він, якщо так можна сказати, “дає життя” всім експонатам. Тобто поміщає в пробірки, консервує їх у 10% розчині формаліну, виготовляє для них фільтрувальний розчин. Якщо вони добре закупорені й на них не потрапляє сонячне проміння, тоді експонати зберігаються довго: від 10 до 20 років. Буває, що розчин вивітрюється і жовтіє, тому через певний час його необхідно замінювати.

Загалом Музей історії хвороб налічує нині понад 1700 експонатів. І якщо під час розтину тіла померлої людини патологоанатоми бачать орган, який є для них цікавим, із дозволу рідних забирають його для музею. Останнім часом “помолодшали” інфаркти й інсульти, тому кафедра патанатомії спеціалізується на серцево-судинних захворюваннях. А серед найновіших експонатів музею – орган
22-річного хлопця, який помер від ехінококозу печінки. Цією хворобою людина заражається, споживаючи недобре просмажене свиняче м’ясо, доглядаючи за собакою, гладячи його хутро. Потім яйця ехінокока разом із їжею потрапляють у кишківник, перетворюються на личинку онкосфера, яка звідти проникає в кровоносні судини та з кров’ю потрапляє в різні органи, здебільшого в печінку й легені. Там із неї розвивається ехінококовий міхур, який нерідко розростається навіть до розмірів волейбольного м’яча, руйнуючи тканину ураженого органа. Можливі розриви міхура та розвиток із його вмісту нових ехінококових міхурів. Ці розриви часто призводять до смерті їхніх господарів. Якщо вчасно не виявити і не провести хірургічного втручання – людина помирає, як і сталося в цьому випадку. Лікарі поставили юнакові діагноз “пухлина мозку”, і тільки, коли після його смерті зробили розтин тіла, виявили, що це був ехінококоз, який можна було вилікувати.

Ще один експонат місячної давності – пухлина плаценти з маленьким двомісячним плодом. До речі, експонати ненароджених дітей займають більшу частину приміщення цього музею. Тут можна побачити і маленького циклопа, і сіамських близнюків, які належать до найстаріших експонатів. Жахають своєю реальністю ненароджені діти з двома парами ніг, двома парами рук, але однією головою, одною грудною кліткою і без очей. Двоголового дракона, даруйте за порівняння, нагадують діти з однією парою ніг, однією парою рук, однією грудною кліткою, але двома головами. Неможливо спокійно дивитися на плід без голови...

Найстаріші експонати музею – органи серцево-судинної системи. Незважаючи на те, що сто років тому довкілля було не таким забрудненим, як нині, люди й тоді нерідко помирали від хвороб серця. Ось Володимир Федьків показує кореспондентам “Газети” серце людини з розширеною аортою. Його власник хворів на сифіліс, і такого вигляду аорта набуває після 10-12 років цієї хвороби. Й аневризма аорти, власне, є наслідком сифілісу. А ось експонати з першими серцевими клапанами. Вони потрапили в музей 1970 року.

Біля вітрини з експонатами уражених раковими клітинами легенів і знищеної алкоголем печінки з’являється велике бажання організувати в музей екскурсію для всіх запеклих курців і алкоголіків. Найстаріші експонати з частинами людського тіла демонструють, як виглядало захворювання на віспу та проказу. А поряд – татуйовані руки останнього львівського ката, який жив у часи Австро-Угорщини. Біля цієї вітрини я відчуваю, що мені ось-ось стане погано, і поспішаю змінити “краєвид”.

Унікальним експонатом Музею історії хвороб є статеві органи гермафродита. Чоловік, якому належали ці органи, 1979 року загинув в автокатастрофі. І саме під час розтину виявили, що він був напівчоловіком-напівжінкою.

Володимир Федьків розповідає, що під час ІІ світової війни німці хотіли вивезти з України експонати цього музею. Аби перешкодити їхнім намірам, професор із санітарами поскладали в призначені для експонатів скрині каміння, а їх самих заховали в підвалі. На жаль, не всі давні й унікальні експонати вдалося зберегти донині. П’ятнадцять років тому під час пожежі в музеї полум’я знищило такі рідкісні експонати, як рука рентгенолога, який хворів на рак кисті, а після ампутації заповів її музею, а також предмети, які демонстрували хвороби сапу та сибірку.

1997 року Музей історії хвороб кафедри патанатомії Львівського національного медичного університету
ім. Данила Галицького зарахувати до об’єктів, які становлять національне надбання. А в січні 2005-го працівники музею подали документи на присвоєння закладу статусу національного з підпорядкуванням медичному університету. Можливо, вже в цьому статусі вони зможуть щороку отримувати від держави необхідні 80 тис. грн. на його утримання та зберігання в належному стані виставлених тут експонатів.

Як ми запланували, гуртом попали в цей музей і навіть мали змогу побачити більше. Під час екскурсії встиг зняти кілька найцікавіших відеофрагментів, тому ділюсь ними з Вами:

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=d0AUj30hPvk" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=d0AUj30hPvk</a>

1372
Репортажі з Донбасу, сайт з актуальним висвітленням подій з донбаського краю.


1373
Смітник / Re: Лесик і його Літо
« : 23.03.2013 01:09:37 »
Наразі тут тема. Бо Лесик каже шо вже його шукають  :)

1374
Чудовий фотоальбом часів Австро-Угорської імперії територій теперішньої Львівської залізниці, 1868 рік. Дивитись ТУТ


1375


Виставка килимів, 1913 р.

1376

Плакат польського графіка Владислава Скочиласа

1377




Якраз позавчора, коли вкотре піднімався на вежу церкви всередині, в очі попадались численні діри від куль та розірваних снарядів на металічних риштуваннях.
Костел добряче постраждав під час подій 1941 року, на  цих фото це прекрасно видно.

Руйнування стін також значиме було. Але, сьогодні ці сліди, що на фото від артобстрілу вже ліквідовані.

1378
SANECKA

Вітаю з ДН!
Міцного здоров'я, щастя в житті, вдалих поповнень до колекції ;) І ше, бажаю щоб райончик подарував ще багато "хабарних" підземель і підвалів))

1380
Взагалі, я вважаю що це злочин виїзджати на легковому авто в таку погоду. Скільки вчора передньо/задньопривідних авто не справлялись з підйомами, вкатаними місцями на світлофорах? Повно!
 
Герої курча. " Я купив гуму за 100 баксів і всюди проїду" А хрін там. Такі автовласники лише створювали перешкоди для авто спецпризначення і для громадського транспорту. Реально так і було.